Буде це цікаво комусь чи ні, я хочу з кимось поділитись і розповісти усе. Починаючи з дня, який, як не дивно, справді змінив моє життя.
Був сірий день.
І сірий був сусід.
І сірий стіл. І сірі були двері.
І раптом нявкнув кольоровий кіт.
Залив чорнилом вирок на папері.
Ліна Костенко
Ви коли-небудь задумувалися над тим, що ви бачите? Чи все з побаченого ви сприймаєте ? Чи можете все бачити? Я знаю відповідь на ці питання. Більше того, я бачу те ,чого не бачать звичайні люди.
Скільки разів ви чули вислів: « Надягнув рожеві окуляри» ? Багато, правда? Але нам варто дещо підправити.
У нашому світі людина народжується зі здатністю бачити людей і світ справжніми, однак, втрачає цю здібність приблизно за місяць після народження. Звичайно, є й винятки. Такі як я. Ми, так би мовити, можемо бачити душу, мрії, надії, а інколи можемо навіть читати думки. До певного моменту я думала, що мені пощастило. Я не була телепатом, не могла бачити чиєсь майбутнє, справжні наміри чи бажання. Зате бачила мрії. Вони такі солодкі. Транслюються на райдужці ока, наче міні-відео. Можете уявити собі, що деякі люди мріють просто скуштувати зеленої чи чорної цукрової вати. Також я могла відразу зрозуміти, чи має ця мрія можливість здійснитися і чи скористається її власник цією можливістю. Просто відчувала це.