Глава 43-Епілог

Глава 43

Усі миттю підбігають до поранених Рейті та Ситули:

— Як вчасно ви прийшли, — допомагаючи професорам винести поранених з кімнати, говорить Фідж. — Вони дуже тяжко ранені, чи встигнемо ми їх врятувати?

— Не сумніваюсь, Ситула живуча, тим паче що вона зі мною сиділа на підлозі десь годину і навіть говорила, — позитивно мовить Хорея. — Проте обличчя в неї — жах якийсь. Схоже нерв на обличчі защемило.

— Сподіваємося, що Рейті теж одужає. Щоб цей процес пришвидшити, ми чимскоріш доставимо їх у медпункт, — говорить професор Уізлі.

Ситула напіввідкриввє очі й блаженно дивиться на стелю, радіючи, що все скінчилося. Раптом до голови приходить памʼять і вона підривається з місця:

— Діти! Там діти в кімнаті, вони теж поранені! — вихоплює вона.

Стривожено професор Коґава відчиняє важкі двері й заходить усередину кімнати. Нікого нема. Вона озирається по сторонам та заходить вглиб кімнати. Справа в тісній темній коморі  на горстці сіна лежать, притулившись одне до одного пʼять дітей — Зої, Маріан, Синамус, Міллі, та Мартин.

— Дорогенькі, — професор тихо підбігає до дітей і оглядає їх з ніг до голови. — Милі створіння, що ж з вами сталося?

Поступово підбігають інші вчителі та обережно беруть дітей на руки. Настільки міцний сон охопив їх, що ніякі обставини не можуть зараз вплинути на це. Їх доставляють до медпункту разом з Ситулою та Рейті.

В кімнаті залишилися тільки чотири вчителі, які починають розслідувати місцину, де перебували під час битви діти.

Зібравши до ранку достатньо речових доказів, половина відправилася до кабінету директора з проханням подати ці матеріали до Азкабану. Директор, почувши про скоєне вночі, дуже пошкодував про те, що не послухав Ситулу та інших вчителів, проте, зі своєю славнозвісною гордістю, не подавав виду. Хоча все-таки щось з цього випадку затямив і собі.

Професори Ронен та Гекат  все ще перебували в таємній кімнаті вʼязнів Азкабану:

— Дивне це місце, тут не наша школа, треба це прибрати, — змахом палички професор Абрахам Ронен починає розганяти, наче слиз, стіни та стелю кімнати, професор Гекат йому допомагає. Через хвилину в справжньому шкільному коридорі зʼявляються перші учні, які, хоч і дивуються, чому професори так рано стоять в холі, проте ввічливо вітають з днем Святого Валентина.

***

Настає весна, Ситула, Рейті та діти повністю одужають. Маріан, Мартин та  Зої вже ходять на уроки, Синамус та Міллі щодня чекають на них у палаті. Вони отримують багато подарунків від друзів, однокурсників та просто небайдужих людей. Невдовзі й ці двоє одужують.

Одного дня в школі починають ширити оголошення про бенкет для святкування початку весни. Вдень учні та вчителі збираються під синім чистим небом, яке видне через прозорий купол бенкетної зали. Після довгої нудної промови директора до слова запрошується професор Уізлі, яка вітає усіх присутніх з настанням весни. Вона, у свою чергу, запрошує до слова Ситулу, що, урочисто одягнена, вже ніби чекає на цей момент.

— Багато хто з вас мене не знає, але деякі бачили мене, коли я вам допомагала з підготовкою до вашої першої школи магії. Я не працюю викладачем, але я дуже люблю дітей. За невеликий період часу в мене зʼявилися близькі друзі, що виявилося не лише кумедними та цікавими, але й хоробрими та дружніми. Учні першого курсу Когтеврану, Синамус Браун та Мартин Квіз, учениця першого курсу Слізеріну, Маріан Груперс, першокурсниця Пуффендую, Міллі Гарпер та першокурсниця Гріффіндору Зої Еверлін. Я звертаюся саме до вас, — підморгуючи мовить Ситула. — Ви подали себе як дуже хоробрі в складній ситуації, ви перші звернути увагу вчителів на дивацтва в нашій школі й навіть самі намагалися допомогти у боротьбі з нещодавно завітавшими до нас гостями з Азкабану. Ви захистили себе і допомогли нам вибороти безпеку для нашої школи. Від імені всіх моїх колег хочу щиро подякувати вам за це!

Всі учні почали аплодувати так гучно, що в Зої по закладало вуха. Друзі між собою переглянулися та почали набивати щоки смачними стравами зі столу. Невдовзі й інші підтягнулися. Після бенкету Синамус, Міллі, Зої, Маріан та Мартин пішли гуляти роздоріжжями та балакати про все на світі. Зої запросила на канікули Ситулу до себе в гості, а Міллі оголосила про вечірку на честь свого Дня народження наприкінці квітня. Вгамувалися стіни школи тільки під самісінький вечір…

Епілог

— Дякую, що завітала до мене, Ситуло, — відчиняючи двері до своєї кімнати, говорить Зої.

— Я завжди рада тебе бачити, ти моя найкраща подружка, — відповідає та.

— Слухай, а я можу тебе запитати щодо нашої нещодавньої пригоди?

— Так, звичайно, але в мене до тебе теж будуть питання й пропозиції, якщо ти не проти, — підморгуючи мовить Ситула.

— Я дуже б хотіла дізнатися чому ви все ж таки обрали ганятися за нами та робити нам в де-чому неприємності, коли були розвідниками?

— Ух… Мені дуже соромно, Зой-Зой. Я не знала що на мене найшло. Ми з колегами працюємо перший рік в школі, та не знали як правильно боротися з темними магами. Ми придумали дуже дивний план і мені соромно, що я залучила вас, дітей до цього.

— Все добре, Ситуло. Я дуже добре тепер знаю себе та своїх друзів, ми б не пропустили нічого цікавого навіть без твоєї допомоги, а так ти та твої друзі завжди були поруч, щоб захистити нас. Навіть в тій таємній кімнаті в коридорі на третьому поверсі.

— Якій таємній кімнаті? Невже ти хочеш сказати, що ви там були?! — різко питає Ситула.

— Так, ми там відпрацьовували чари, а потім там згасло світло й почали бігати ваші тварини-розвідники. Ми тоді миттю вискочили назад.

— Як я рада, що тоді все закінчилося добре. Саме тоді ми знайшли перший сховок Тома та його супутників, як ви туди потрапили?