Глави 31-32

Глава 31

— Цікаво, Міллі помітила взагалі, що ми пішли ? — питає Мартин, займаючи своє місце на трибуні.

— Напевно їй там настільки класно сидіти, що вона про нас зовсім забула, — посміхається Маріан.

— Рахунок вже сто десять на вісімдесят, — каже Зої. — Пуфендуй наздоганяє швидко.

— Два ловці йдуть поруч одне з одним, хто ж закінчить сьогоднішню гру? Пуфендуй поступово виривається вперед, але Когтевран не дає надовго залишитись попереду. Вони йдуть над самою землею, різко летять вгору, далі над самими трибунами і ой! Алекса разбері робить маневр, щоб ухилитися від бладжеру, втрачає у швидкості. Домеус Бернеті здобуває Когтеврану перемогу!

— Ура! Гіп, гіп! — кричать Синамус та Мартин, кидаючись один одному в обійми й захватуючи сусідніх людей.

— Цей матч був достатньо довгим, — зʼявляється ззаду Міллі із задоволеним виглядом. — А куди ви уходили, до речі?

— Ми ходили перевірити тварин-розвідників, тому що Зої сильно налякалася, що вони втечуть на допомогу злодіям. Проте ми побачили дементора й побіжали. Він за нами не летів, проте ми всеодно вирішили побігти куди подалі, він дуже страшний. Але Ситула про них так спокійно розповідала, що я й не знаю, як навіть реагувати на це. Я думаю, що потрібно їй розповісти про це, — говорить Маріан.

— І що ми їй скажемо? — питає Мартин. — Що ми потайки від усіх пробралися в кабінет професора Уізлі й нас ледве не забрав дементор?

— А чому просто не сказати, що ми його побачили?

— А ви не думаєте, що Ситула нас вже з нашими доносами не хоче слухати?

— А якщо це дійсно важлива інформація?

— Ну добре, ходімо.

***

— Тобто ви хочете сказати, що вони літають на території школи? Ви впевнені, що це дементори? — питає Ситула.

— Ну ти ж розповідала, що вони усі чорні й у плащах, щось таке, — говорить Зої.

— Ну така заява дуже ризикована, якщо це дійсно дементори, то мені потрібно вже зараз повідомити директора й увесь персонал школи. Тоді вже просто не залишиться сумнівів, що в школі або у її межах перебувають вʼязники Азкабану.

— Ти не оце бачила, Зої? — питає Міллі, показуючи на чорну цятку далеко в небі, що літає, наче ґрак.

Усі швиденько підходять до вікна й дивляться уважно на сіре небо. Здається, скоро буде дощ. На небі чорна цятка вихиляється й летить зліва направо. Поруч з нею зʼявляється це одна, менша, що летить вперед. Ситула й діти чекають деякий час біля вікна, намагаючись зрозуміти чи це все ж таки не ґрак. За пʼятдесят метрів Ситула вже може розгледіти обриси дементора, вона прикриває обличчя рукою.

— Знаєте, ви дійсно притягуєте неприємності, — нервово посміхається вона, намагаючись второпати те, що вона тільки що побачила. — Я тут недовго працюю, ви мені швидко робочого досвіду наберете такими темпами.

— Ситуло… — тихо мовить Зої, кладучи руку на плече дівчини. — Ми впораємося, все буде добре.

— Та звісно все буде добре! — підтримує Синамус. — Коли це нашій школі не вдавалося впоратися з неприємностями?

— Ви справжні оптимісти, любі мої, — заспокоюється Ситула. — Я поговорю з управлінням школи про надання особливого захисту на деякий час, а ви постарайтеся дотримуватися правил школи, — підморгує вона, а потім дивиться на дітей зі злорадною посмішкою, ніби знаючи, що вони захочуть зробити все цілком по-інакшому.

Глава 32

— Буремні часи настали, еге ж! — заводить розмову Мартин, визодячи з кабінету Ситули. — То… Що ж будемо робити? Не будемо ж ми просто сидіти склавши руки?

— Саме це од нас й очікують, — сумно мовить Міллі.

— В мене є ідея покраще, аніж щось робити. Ходімо в Гоґсмід після уроків? — пропонує Маріан.

— А чому б і ні? Ідея класна, — мурмоче Зої. — Там теж можна знайти купу пригод, особливо в «Трьох мітлах» після декількох стаканів вершкового пива.

— Та воно ж безалкогольне! — знущається Маріан.

— Безалкогольне, але так і кличе щось цікаве зробити, — після цих слів усі заливаються реготом і чимчикують за теплим одягом до своїх віталень.

***

— А сьогодні холодно, дивіться скільки снігу в мене в чоботях! — висунувши ногу із сугробу, говорить Мартин.

— Може, це тому що ти ходиш не по вулиці, а по узбіччях, де нема протоптаних доріжок? — питає Маріан, допомагаючи обтрусити Мартинові чоботи.

— Пропоную зайти до «Трьох мітел» в такому разі, бо не хочеться змерзнути тут, — пропонує Синамус.

— А де Міллі? — питає Зої.

Усі стурбовано дивляться позаду себе. Одним оком Синамус бачить людину в купі снігу.

— Міллі, як ти сюди впала?

— А я й не падала, я вирішила прилягти на сніг, це ж так класно робити ангелочків, — посміхається вона рожевим носом.

— Але ти лежиш в сугробі! — не вгамовується Синамус.

— Ой, дівчата та хлопчики! Мені прийшла просто геніальна ідея! Давайте зробимо дім зі снігу, знаєте такий кругленький, як на північному полюсі роблять, це буде класно, обіцяю!

— випалює Маріан.

— Я за, — мовить Зої, — проте спочатку я теж зроблю ангелочка. І ви теж зробіть!

Зої хапає за руку Мартина, що стоїть поруч, той хапаються за куртку Синамуса і всі валяться у великий сугроб, де вже відпочиває Міллі. Маріан стрибає зверху на друзів і розставляє руки, наче морська зірка. Міллі провалюється глибоко в сугроб.

— Дихати не можу, рятуйте! — кричить вона смішним голосом.

— Розвернути човен! — Маріан хапається за куртки піратів й розгортає корабель на сніг поруч із сугробом.

— Робитимемо дім із сніжних блоків! — заповзято мовить Зої, починаючи ліпити першу партію сніжного стройматеріалу.

— Проходить години дві, перш ніж вони закінчують робити сніговий дім…