Глави 27-28

Глава 27

Запихавшись від швидкого й довгого підйому по сходах, діти дивляться німими очима на закриті двері:

— Ну і де вона вештається, коли нам потрібна? — питає зі злістю Маріан.

— Де треба, там і вештається, — говорить співробітник Ситули, зʼявившись з-за спини Маріан, і заходить у кабінет з великою коробкою дивних речей.

— А чи не підкажете де зараз пані Ситула? —  поважливо звертається Міллі.

Змʼяківши від приємності цієї дівчинки та її гарних манер, робітник вже приязно промовляє:

— Вона пішла по справах, повернеться десь о сьомій. А що вам потрібно в неї спитати?

— Та нічого такого, просто хотіли з нею побазікати, — чешучи голову, мовить Зої.

— Зої, чому ти не скажеш цьому дядечку, поки є можливість?! — шепче на вухо їй Маріан.

— Я не хочу йому це говорити, я тільки Ситулі зараз можу довіряти. Хто знає, може, це замаскований злодій, я ж того дядечку минулого разу й не запамʼятала сильно.

— Ми тоді підемо поки, а Ви скажете, коли вона повернеться, — каже Маріан, кидаючи злісні зирки на інших, щоб вони відступали.

***

— То що тоді будемо робити? — питає Мартин. — Ну не чекати ж нам самого вечора, вони ж за цей час можуть вже щось накоїти.

— Ой, скільки там до того вечора, кілька годин, — відрубає Маріан. — Я пропоную нам обговорити побачене за цих кілька днів і продвинутися у нашому розслідуванні, щоб хоч трохи допомогти боротьбі з цими вʼязнями. А то, я так бачу, що наша школа якось не дуже про це турбується. Директор навіть не захотів Ситулу слухати з її проханням про чари захисту, тому дуже багато зараз залежить саме від нас, які більше за всіх знають про злочинців.

— Не скажу, що більше за всіх, — сказав хтось ззаду. — Ви дуже гучно розмовляєте, до речі.

— Ну ми все ж таки у вітальні когтеврану, хто б не підслухав таку цікаву розмову, — скаржиться Маріан.

— І не намагався, — каже хлопчина, наче з третього курсу. — Я бачив, що в школі діється щось незвичайне протягом канікул. Я залишався у школі з деяких причин, тому мав можливість гуляти по безлюдних коридорах, тому все ж таки дещо знаю.

— Ми проводимо розслідування зараз, і ми дуже хочемо допомогти нашій знайомій працівниці Гоґвортсу та й усій школі подолати вʼязнів Азкабану, — каже Зої. — Чи не міг би ти розказати, що знаєш про них?

— Ще чого, героями себе виставили, хочуть школу рятувати. Ви ще дуже малі, навіщо вам це. Насамперед ви навіть заклинань багато не знаєте, навіть я умом не блищу поряд з вʼязницями Азкабану.

— Я тобі принесу мішечок своїх фірмових цукерок сам- знаєш-для-чого, — підморгує Мартин.

Знехотя хлопчина потискає йому руку й, видихнувши, сідає разом з друзями:

— По перше, це був прохід у бібліотеці. Я так розумію, що його вже викрили, тому його там більше немає.

Зої та Маріан багатозначно переглянулися, пригадуючи, як минулого разу з дверей виходили тварини-розвідники.

— Я заходив туди, ще не знаючи, що там буде і побачив купи паперів з дивними символами на них, три котли для зіллєваріння, велику шафу з різними дивними інгредієнтами. Дивний тунель також вів донизу, проте туди я не спустився.

Зої нагострила вуха:

— Далі я побачив тварин, які намагалися пробратися до кабінету чи то трансфігурації, чи то Заклинань, не дуже памʼятаю, проте двері вони здвинути не могли. Я не знав, що з ними робити тоді, і хто вони такі здогадався лише потім.

— То хто ж вони? — випалює Зої.

— Синамус! Тут! Дивись! Скоріше! — хтось несамовито гукнув з хлопчачої спальні.

Друзі й хлопчина різко підвелися й побігли до нього, видно,  щось трапилося з ліжком Синамуса. І це точно діло рук злодіїв.

Глава 28

— Тримайте їх, стримайте яким-небудь способом! — кричав хтось з спальні хлопчиків.

Здалеку пролунало закляття, щось тріснуло в глибині кімнати. Синамус і Мартин прибігли першими, за ними Маріан, Міллі та Зої.

— Що тут коїться? — хвилюючись, говорить Синамус.

По кімнаті літають три тварини — кішка, шиншила та папуга. Вони зробили переполох у всій спальні: розібрані ліжка, пірʼя по всіх куточках, розлиті баночки чорнил. Старшокурсники намагаються стримати їх чарами, але ці тварини-розвідники настільки прудкі, що їм не вдається навіть прицілитися. Нарешті в папугу прилітає закляття левіоса.

— Один є! — вигукує хтось здалеку.

Переслідування очима продовжуються, кішка та шиншила ховаються в кімнаті. Синамус дивиться круглесенькими очима на своє та Мартинове ліжко. — О ні, вони усі подряпані, мої речі, — думає він. Ніхто з друзів тим часом не наважується втрутитися у справу, бо вони ще мало досвідчені й можуть тільки завадити спіймати тварин.

— Шиншила є! — крикнув хтось позаду Міллі, що та аж здригнулася.

Тут раптом хтось зі швидкістю звуку кидається посеред спальні та голими руками ловить кішку, що заходилася тікати через вікно. Третя є! — захоплено викрикує він посеред галасу більш ніж сорока людей, що встигли прийти на крики з хлопчачої спальні. В кімнаті вже стояли дівчата, що залишилися на перерву у своїй кімнаті й інші хлопці, що сиділи на той час у вітальні.

— Що будемо з ними робити? — нарешті подає свій голос Мартин.

— У когось є з собою клітка для сов? — питає Зої.

— Так, в мене є одна, проте мені здається, що папуга звідти може вилетіти. Є ще якісь пропозиції? — питає першокурсник.

— Так, в мене якраз є та, де рещіточки маленькі, — говорить третьокурсник. — Дивні ці тварини, як вони сюди тільки пробралися ?

Маріан та Зої дивляться один на одного з натяком мовчати і допомагають третьокурснику відкрити клітку. Діти обережно, але швидко заганяють туди тварин.

— Понесемо їх до професора Уізлі? — питає Зої.