Глави 25-26

Глава 25

Діти наближалися до башти Когтеврану, яка була найближче до кабінету Ситули, щоб розміститися у вітальні й обговорити побачене. Усі дуже боялися того, що може статися незабаром, тому вирішили ввечері після уроків піти у шкільний двір та тренувати чари захисту. Проте на вулиці був дощ, і невідомо було, коли він закінчиться.

— Ти маєш рацію, Зої, проте як нам знайти таке приміщення, де ми нічого ненароком не зламаємо? — мовить Маріан, ідучи поруч із Зої по темному коридору. Ззаду йдуть Міллі, Синамус і Мартин.

— Я пропоную піти під навіс у внутрішній двір. Знаєте, там де знаходиться кабінет трансфігурації? — пропонує Мартин.

— О, ні, на вулиці все ще так холодно, — з досадою мовить Маріан.

— Якщо змерзнеш, то ми тебе зігріємо теплими обіймами, — пообіцяв Мартин, усміхнувшись.

Коридор ставав все темнішим, а друзі йшли вперед. Щось блиснуло з правого боку від Зої:

— Дивіться, там щось є!

Діти обертають голови та бачать перед собою величезні тяжкі двері, які невідомо куди ведуть:

— Ви бачили ці двері раніше? — питає Маріан.

— Та я взагалі тут не ходжу часто, то, може, й не помітив, — відповідає Синамус.

— Яи не думаєте ви, що це може бути новим прихистком злодіїв? — питає Міллі.

— Якщо не відкриємо їх, то не побачимо, — говорить Мартин, стукаючи у двері.

— Стій! — виголошують інші разом.

— Треба ж було порадитися, як можна так безглуздо стукати в невідомі двері? — питає Маріан.

— Ой, хто б говорив, міс шукач пригод, — уїдливо посміхнувся Мартин.

— Нічого не чутно, може, постукаємо ще раз? — пропонує Зої.

Друзі стукають ще 1 раз. Ніхто не відповідає впродовж хвилини. Нарешті Мартин вирішує постукати з усієї сили. Торкнувшись дверей, він змішує їх на пару сантиметрів.

— То вони відкриті!

— Чи будемо заходити?… Ну щоб ти робив, чому ви не думаєте перед тим, як іти до можливої небезпеки? — невдоволено викрикує Синамус.

— Ну, можливо так трохи цікавіше, бо якщо довго думати, то можна так і не надумати туди зайти, — посміхається Маріан.

— Говорить пані, яка тільки що мене сварила, — підхоплює Мартин, заглядаючи у двері разом з нею. — Тут нікого нема, можемо подивитися що там.

Усі заходять до незвичайної зали, яка, на диво, дуже простора і не захламлена ніякими підозрілими речами, які могли б натякнути про перебування в цьому місті вʼязнів Азкабану чи хоча б їхніх тварин.

— Слухайте, а це дуже гарне місце для проведення наших сьогоднішніх занять, — каже Міллі.

— Яка ж ти все-таки геніальна, як я люблю тебе! — захопливо каже Маріан.

— То що в нас перше по списку? — питає Синамус.

— Я б повторила левітаційні чари, — соромʼязливо мовить Зої, — В мене щось не дуже виходить чаклувати, хоч я дуже люблю предмет Заклинання. Це левіосà…

— Не левіосà, а левіòса, — обережно виправляє Синамус. — В тебе все вийде, я вірю в тебе. Можливо тобі просто складно сконцентруватися.

— Так, Зої, в тебе все вийде! — підтримує Маріан.

— А другим я б вам показав чари, що обеззброюють. Експеліармус! — різко вигукує Мартин, вибиваючи паличку Зої з рук.

— Ми ж це ще не вчили, звідки ти це знаєш? — питає Синамус.

— Я теж дуже люблю Заклинання, на відміну від нашого історика.

— А як щодо паронуса? — питає Міллі.

— Патронуса, — виправляє Зої. — Ситула сказала, що вона нас спробує навчити йому.

— Чесно, я не дуже розумію, чому учнів в якихось незрозумілих ситуаціях вчать додатковим чарам захисту, — думає Мартин. — Чи не можуть вчителі та інші працівники Гоґвортсу захистити учнів в разі небезпеки?

— Дійсно, — обмірковує Синамус. — А якщо ці вʼязні настільки небезпечні, що вчителі нас не можуть захистити?

— А як їх тоді спіймали, якщо вони настільки небезпечні? — каже Маріан.

— На жаль, директор в Гоґвортсі не дуже, і, можливо це все через нього, — каже Зої. — Проте ми не знаємо усієї ситуації, тому не будемо гадати. Давайте краще чакулвати, я хочу все ж таки навчитися цим чарам!

Глава 26

— Зої, скажи мені, а ти точно чарівниця ? — перепитує Маріан вкотре після Зоїного провалу.

— Я вже сама задумуюсь над цим, — відповідає та.

— Ніколи не бачив, щоб навіть паличка з рук вилітала при кожній спробі щось начаклувати, — каже Синамус. — Вона дійсно тебе не слухає, чи вона обрала тебе, коли ти завітала до Олівандера?

— Наче так… — говорить Зої. — Проте я не дуже памʼятаю, щоб вона мені колись відмовляла в чаклуванні. Останнім часом мені навіть елементарні чари не вдаються, хоча раніше все було не так погано, хоч і не добре теж.

— Зої, а в тебе була ця борозна на паличці? — питає Маріан, дивлячись впритул на руку Зої.

— Вона нещодавно зʼявилась. Проте не знаю де я могла паличку порізати, зважаючи на те, що я її майже не використовувала на канікулах і в школі поки теж. Хоча, з моєю акуратністю, я могла б її просто поцарапати об парту, стіну і так далі.

— То до чого ти мовиш, Маріан? — питає Синамус. — Ти думаєш, що паличку Зої міг хтось замінити? Проте коли, як і навіщо?

— Чисто теоретично, — втручається Міллі в розмову більш ніж на пʼять секунд, що зазвичай не притаманно їй, — паличку могли б замінити вночі, коли Зої спала. Так, як її постіль знаходиться недалеко від вікна, то можна туди спокійно залізти, нікого не розбудивши, й підмінити паличку. А все це може бути для того, щоб сплутати нас зі шляху й не дати спуститися у схованку злодіїв озброєними різними чарами захисту. Така мовби відповідь на те, що ми втручаємося не у свої справи.

— Дійсно геній, — пригадує Зої попередні слова Маріан.

— То чому вирішили підмінити саме паличку Зої? — питає Маріан. — Зої й так, вибачте якщо ображу, не дуже володіє магією, то чому не забрати у мене чи Синамуса, наприклад?