Глави 21-22

Глава 21

— Тримайтеся, зараз буде крутий поворот! — кричить з переднього сидіння тато.

— Ну коли вже ми приїдемо? — ледве не вмираючи від нудоти говорить Зої.

— Ще пʼять хвилиночок, Зої, — благає мама.

На вулиці почався дощ і машину заносить в різні боки. Вже і Ситула ледве тримається в сидінні та скигле разом із Зої.

— Все, приїхали. Швидше хапайте зонтики та бігом у вхідні двері!

Ситула знаходить в багажнику за своєю спиною зонтик із мультяшними тваринками — видно, це зонтик Зої. Разом із тим знаходить ще один, більший та менш яскравий. Поспіхом усі виходять з машини і тато веде сімʼю у вхідні двері до якогось маєтку. Усередині затишно та тихо, не шумлять краплі дощу та не хлюпають калюжі.

— Ого! — роззирається Зої, — а, власне, де ми ?

— Оно, бачиш сходи донизу? — говорить тато, — нам туди.

— …Сюрприз! — чутно на всі боки.

Зої та її батьки стоять в здивуванні. Вони ніяк не очікували такого повороту.

— Ситуло, а хто ці люди? — перепитує мама.

— Це друзі Зої із Гоґвортсу, теж чарівники.

— Кхм, кхм. Ну, я звісно радий, що Зої має нагоду побачитися з друзями на своє свято, але давайте так, щоб мені потім не було рахунків за бите скло і подряпані стіни, — натякає тато.

— Вільяме, розслабся, ти занадто багато хвилюєшся, все буде в порядку, — мовить Маргарет.

Зої одне за одним обіймають друзі й вручають подарунки. Дівчинка дуже рада їх знову бачити. Прийшли Маріан, Міллі, Синамус та Мартин і всі її вітають сьогодні! А здалеку чутно ще звуки, це йдуть сходами друзі Зої з Лондону — Генрі, Діна, Томас, Крісті й Адель. Вони підбігають до Зої й усі разом стискають її в сильних обіймах. Далі спускаються їх батьки.

— Доброго дня! — вітається Адель. — Ви теж друзі Зої?

— Так, ми зі школи ча…— говорить був Мартин, але запинається через жест Синамуса.

— Так, ми з однієї школи, — продовжив Синамус, — проте вчимося всі в різних класах.

— Оо, давайте знайомитися! Я Томас.

— Я Крісті!

— Адель.

— Діна…

— Генрі !

— Я Маріан, а це Синамус, Мартин та Міллі. Я гадаю, що всі ми з вами ровесники.

— Діти, святковий стіл вже накрит, але перед тим, як сісти за нього, прошу послухати нашу пані ведучу, — говорить мама Зої.

З лівого боку кімнати виходить Ситула в смішному костюмі чарівника з бородою.

— Вітаю, я маг Дженкінс, котрий сьогодні буде суддею ваших змагань із чарівництва. Чи ви знали, що кожна дитина по-своєму чарівна? В усякому криється велика сила, котра здатна творити чудеса, вона ж і керує нами упродовж життя, куди б ми не пішли і що б не робили. Але не кожен здатний повірити в цю силу. Ті, хто вірять в магію, самі її й сотворять. Ви готові повірити в магію на один день? — Ситула змахує своєю справжньою магічною паличкою і проводить нею по повітрю, викликаючи сотні маленьких зірочок їй на допомогу.

Вражені діти кивають головами й тоді починаються конкурси. Усі веселяться, Ситула показує дітям « фокуси», сама проводить конкурси, поки дорослі разом за столом гадають, як же вона це робить. Після святкування діти розходяться, залишаються лише Маріан, Міллі, Мартин та Синамус. Разом із Зої вони відкривають подарунки і дивляться, хто що подарував. Від Адель — чудова книжка, від Крісті — набір для рукоділля, від Мартина — деревʼяний пазл, від Синамуса — альбом для спогадів, від Діни — смачненький тортик, від Міллі — квіти в горщечках, від Томаса — величезний набір наліпок та декорацій для блокнотів, а від Генрі — кілька квитків в парк розваг.

— Я дуже вдячна вам за подарунки! — щиро мовить Зої. Цей день пройшов просто чудово!

Поступово і ті збираються, виходять надвір. Там світить сонце, день пречудовий, і пахне минулим дощем. Наче вже і весна, хоча тільки грудень.

— Любі друзі, у мене є для вас важлива інформація . Давайте спочатку прогуляємося, поки гарна погода, а потім ми разом з вами про дещо поговоримо, — весело мовить Ситула, поглядаючи на батьків, що йдуть поруч. Здається, що вони не відступлять від Зої та дітвори найближчим часом.

Глава 22

Діти та Ситула підходять до дому сімʼї Еверлін. Батьки заходять у вітальню і розходяться хто куди — тато приносить з кухні різні солодощі, робить чай, а мама готує дітям невеличкі пакунки смаколиків додому та приносить деякі іграшки Зої. Ситула ж з дітьми грається надворі в квача.

— Ситуло, — починає було Зої, — вже вечір, а ти нам так нічого й не розповіла. В тебе був для нас сюрприз. Ти обіцяла!

— Так, я пам’ятаю, любонько. І зараз настав саме той час, який мені був потрібен. Розумієте, у нас в школі імовірно можуть перебувати вʼязники Азкабану, такої великої вʼязниці для поганих чарівників.

— Що?! Ну ти й почала з гарної новини! — випалила Маріан. — Як це школа не може нас захистити!

— Стій-но, спокійніше, Марі. Не завжди буває так, що ми можемо захистити своїх учнів від усіх загроз. Ви ж напевно памʼятаєте ще тих павуків, котрі аж із Гоґсміду ганялися за вами?

— А ти звідки знаєш? — жахнулася Міллі.

— Я все знаю про пригоди Зой-Зой. Але суть не до цього. Я, напевно, трішки різкувато вам про все сказала. Дивіться… Взагалі погані чарівники не йдуть просто так розправлятися з іншими чарівниками. Вони можуть щось шукати. А поки наша школа береже великі таємниці, про які вам, до речі, не треба знати, то вони й пруться сюди.

— А що ж нам тоді робити? Тепер у школі ж небезпечно, — мовить Мартин.

— Саме тому я й чекала цього моменту. Якщо ви не будете лазити в халепи, (а ви єдині поки на своїх факультетах серед першо- та другокурсників, котрі люблять порушувати правила), то збережете своє здоровʼячко.

— А чому це потрібно знати саме нам? — підозріло питає Маріан.

— Взагалі, з усіма факультетами й курсами зараз будуть вчити базові чари захисту від темних сил. Проте, знаючи вашу додатну любов до пригод і відʼємну любов до вивчення уроків , — натякає на Зої та Маріан, — то вам не завадить навчитися ще на канікулах, щоб відточити їх як слід.