Розділ 1. Тиша, мʼята і пиріг

Ранок почався з ніжного аромату кориці, що плив у повітрі кухні. Анна обережно дістала з духовки свій фірмовий яблучний пиріг і поставила його на дерев’яну підставку, щоб охолонув. Вікно було прочинене, і в дім линув запах квітучих півоній з клумби під самим ґанком. Сьогодні був вихідний. Нарешті — жодних зустрічей, жодних повідомлень зі словом «терміново». У повітрі — тиша. Справжня, як рідкість. Без сирен, і від цього аж трішки тривожно. Чай з м’ятою в улюбленій чашці і звук ножа, який розрізав ще теплий пиріг. Вона сіла на широке підвіконня з тарілкою і книжкою. Сторінки шурхотіли між пальцями, а тепло сонця торкалось щоки. Випічка завжди була для неї особливою — не просто хобі, а спосіб зібрати себе по шматочках. У тісті було щось заспокійливе, у ароматі кориці — частинка дому. До обіду вона встигла випрати білизну, полити квіти, навіть трохи попрацювати в саду — зовсім недовго, просто підрізала кілька бур’янів біля півоній. Потім знову повернулась до книжки. І ще чашка чаю. І ще шматок пирога. Коли сонце почало хилитися до обрію, Анна, не поспішаючи, перевдяглася у худі й кросівки. Джек уже чекав біля дверей, пританцьовуючи від нетерплячки. Прогулянка — їхній маленький щоденний ритуал. Вони вийшли за хвіртку. Джек побіг попереду. Його лапи лунко стукали по землі, а язик висів набік — він був щасливий. Півонії на клумбі вже трохи зів’яли від денного сонця, але все ще пахли так, ніби це був пік літа. Анна вдихнула на повні груди і рушила підтюпцем слідом за псом. Бігти було легко. Її тіло знало маршрут, темп, навіть те, де дорога трохи піднімається вгору. Це був її спосіб перевантажити голову, зробити паузу між нескінченним “треба” і рідкісним “хочу”. Вона подумки поверталася до вчорашньої наради. Знову ті ж самі запити, ті ж обговорення “встигнемо чи ні”, знову недосипання і посмішки через силу. Колись вона була закохана в цю справу — у створення гарних інтерфейсів, у відчуття, що її робота має значення. Анна працювала дизайнеркою в невеликій айті-компанії, яка розробляла освітні платформи. Вони звернули на знайому стежку, що вела в невеликий гай. Тиша тут була особлива — зелена, свіжа, повітряна. Джек крутився навколо, то забігаючи вперед, то обертаючись, щоб переконатися, що вона поруч. Анна усміхнулась. У такі моменти вона трохи забувала про втому. Про незадоволення. Про те, що в глибині душі мріє про зовсім інше життя — не з табличками, завданнями і дедлайнами, а з ароматом випічки, власною кав’ярнею і теплом, яке люди беруть із собою в коробочці з тістечками Думки були солодкі й теплі, як тільки-но спечений пиріг. Вона трохи пригальмувала, вдихаючи запах вологого листя, коли Джек раптом завмер. Його тіло напружилось, вуха насторожено зрушилися вперед. А потім — глухий рик і різкий зсув убік. — Джек! — голосно сказала Анна, одразу зупиняючись. З кущів, за кілька десятків метрів попереду, долинув глухий, важкий звук. Наче щось впало. А може — хтось. Собака завмер, притиснувшись до землі, і дивився в ту сторону, дрижачи від напруги. Анна вчепилася в повідець і озирнулася. Дорога була порожньою, вечір усе більше згущувався. В повітрі зависла тиша — не та, затишна, а глуха, насторожена — Напевно, лисиця або їжак, — пробурмотіла вона сама до себе, але серце вже гупало трохи швидше. Джек повів вухом, але слухняно пішов за нею, хоча ще довго оглядався. Анна прискорила крок. Мрії щезли десь між деревами разом із тим звуком — лишилося тільки бажання якнайшвидше дійти додому й зачинити двері на ключ. Коли хвіртка за нею зачинилась, а Джек ліг на килимок біля дверей, Анна нарешті видихнула. Дім огорнув її знайомим затишком — пахло випічкою, м’ятою і трохи ваніллю, як завжди після дня на кухні. Світло настільної лампи м’яко розтікалося по кімнаті, наче огортало плечі ковдрою. Вона наповнила чайник, потім увімкнула тиху музику на фоні — щось знайоме, інструментальне, без слів. Серце вже стукало спокійніше, а дивний звук у гаю почав відступати, перетворюючись у спогад, що з кожною хвилиною тьмянів. Наливаючи собі чашку чаю. Раптом вона зупинилась, чашка завмерла в повітрі. ”Пікнік з Марією”- прошепотіла Анна з легкою усмішкою. Вони домовились давно, ще кілька днів тому, але тільки зараз у голові ніби звільнилось місце для цієї думки. Зібрати щось смачне, купити свіжі ягоди, захопити плед і поїхати до старого озера, де пахне соснами й трохи хвоєю. Марія давно просила «чогось солоденького», ідеально — щось із малиновим курдом. Анна вже навіть прикинула, який рецепт візьме. Її губи знову торкнулася усмішка — щира, справжня. Увечері вона ще трохи почитала, Джек лежав поряд, вже спокійний, наче нічого й не було. Але, перш ніж лягти спати, Анна на мить зупинилась біля вікна. Темрява за склом була глуха й густа, як теплий дим.