Розділ 6 “Сварка на швидкості”

Олеся

Ліфт повільно спускається вниз, і мені здається, що навіть він перевіряє мене на міцність. Час спливає надто повільно, а погляд Райдена досі прикутий до мене. 

Пальці все ще тремтять. Я навіть не впевнена – від злості чи від шоку. А може і те, і те разом. 

Я дивлюсь на своє відображення у дзеркальній стіні кабіни. Волосся вибилося з хвоста, губи трохи припухлі – і я мимоволі стискаю щелепу. Мене бісить усе: його самовпевнена усмішка, його очі, той раптовий поцілунок посеред людей, і те, що я не відштовхнула його одразу.

Чесно кажучи, я чогось подібного чекала. Після вчорашньої “геніальної” пропозиції зіграти пару було ясно, що він щось утне. Але я до останнього сподівалася, що у нього вистачить клепки не робити цього публічно.

Ха. Райден і клепка – несумісні поняття.

Він на межі. Я це бачу. І, мабуть, тому він чіпляється за будь-яку можливість втриматися на плаву. Я навіть можу це зрозуміти… але пробачити – ні.

Я ж чітко сказала, що не братиму в цьому участі. Чітко.

Але тепер? Після сьогоднішнього ефіру, після цього зізнання, після цього поцілунку – все пішло коту під хвіст. Він же не відмовиться від своїх слів. Він не з тих, хто визнає помилку. І якщо він уже сказав, що ми пара – він цю історію дотисне до кінця.

Ліфт дзвенить. Ми нарешті внизу. 

Отже, вітаю, Олесю. Ти – офіційна дівчина найпроблемнішого музиканта країни.

Фіктивна, звісно. Але кому це цікаво? Фанаткам точно ні. Вони вже, мабуть, діляться цим поцілунком у TikTok, розписують у коментарях, яка я “везуча”, і підраховують, скільки днів мені залишилось жити.

Я навіть бачу це перед очима: фанатки з плакатами, флешмоби, хейтери з фейковими акаунтами, коментарі під кожним моїм фото. І, якщо пощастить, десь за рогом – перша “божевільна” з зеленим волоссям, яка вирішить, що я вкрала в неї кохання всього життя.

Мені тепер, мабуть, справді треба охорону. Або хоча б каску.

Я видихаю. Злості стільки, що можна запалити лампочку силою думки. Залишаю ліфт, тільки-но двері відчиняються, і прямую до своєї машини, а Райден за мною. 

– Відвезеш мене додому? – питає, мило усміхаючись, а я видихаю. 

– Поки що я ще працюю на тебе, – карбую. 

– І що це означає? – він миттєво хмуриться, але я зачиняю двері у нього перед носом. 

Райден швидко обходить автівку і сідає в салон. Не чекаю, коли він пристебнеться, і одразу ж рушаю. 

– Тільки не кажи, що збираєшся звільнитися, – бурчить. 

– Добре. Буду мовчати, – фиркаю і дивлюсь тільки перед собою. 

Машина мчить вулицею, і я дивлюсь краєм ока на Райдена, який сидить собі спокійно на пасажирському сидінні. Занадто спокійно, як для людини, яка щойно зруйнувала мені життя.

– Знаєш, – каже він після хвилини мовчання, – я не думаю, що це найгірше, що могло статися.

– Серйозно? – я повертаю до нього голову, не вірячи своїм вухам. – Ти зараз намагаєшся це подати як щасливу випадковість?

– Я просто кажу, що, можливо, доля нарешті вирішила нас познайомити ближче.

– Райдене, – перебиваю його, стискаючи кермо, – якщо ще раз вимовиш щось у цьому дусі, я зупиню машину й висаджу тебе посеред дороги.

– І це буде гарний заголовок для усіх таблоїдів, – відповідає спокійно. – “Асистентка викинула бойфренда-зірку з авто”.

Я так глибоко вдихаю, що здається, зараз вдихну все повітря міста.

– Ти справді не розумієш, у що втягнув нас обох? – питаю. – Після сьогоднішнього ефіру ти офіційно оголосив нас парою. Твої фанатки, медіа, блогери – всі вже переконані, що ми разом!

– І це погано? – він нахиляється ближче, щоб побачити моє обличчя.

– Це катастрофа! – вибухаю. – Тепер я – твоя “кохана” в очах країни! Люди вже копають мої соцмережі, вигадують те, чого не було, і, напевно, рахують, скільки днів я проживу, перш ніж одна з твоїх фанаток зірве мені скальп.

Він сміється. Так, сміється. Голосно, щиро, без жодного жалю.

– Хіба ти не розумієш, що я не хочу, щоб журналісти копалися в моїй брудній білизні? А вони це робитимуть. Якщо вже не почали, – кажу, навіть не дивлячись у його бік.

– Я з цим розберуся, – запевняє мене Райден. – Ну і, звісно ж, ти отримаєш хорошу премію за свою роботу. 

– Не потрібна мені премія, – бурчу. – Я хочу повернути час назад і щоб ти обрав собі іншу жертву. 

Мені хочеться зникнути, втекти, хоча б на хвилину забути, що тепер моє життя перетворилось на таблоїд. І все через цього татуйованого придурка поруч…

Тільки-но автівка зупиняється перед воротами будинку Райдена, він повністю повертається у мій бік. 

– До речі, – додає він після паузи, – якщо вже ми “пара”, треба якось узгодити історію. Як ми познайомились, як довго разом, хто кого перший поцілував.

Я різко повертаю голову до нього і дуже хочу, щоб цей клятий музикант просто пішов собі… додому!

– Ще одне слово – і ти мене більше не побачиш.