Частина 19

Пройшло кілька тижнів...

-Ксеню... Рятуй.-промугикала я в мобільний телефон.

-Що сталося?-запитала дівчина.

-Що робити якщо є всі шанси заснути на побаченні? Він привів мене на оперу... Оперу, Ксеню!-пожалілась я.

Дівчина розсміялась, а тоді прокашлялась.

-Ти сама шукала стосунків!

-Ага... В нього навіть очі не зелені! А карі... Ні я проти карих очей нічого не маю, але..

-Можеш не продовжувати! За ці кілька днів, я склала, книгу на тему "Він нормальний, але не в моєму смаку, бо він не Кирил".

-Ага посмійся мені тут!-прошипіла я.-Рятуй мене! Я йому вже по різному кажу, що мені час йти, і прямим текстом також казала! Він або дурень, або бовдур...

-А яка різниця?-запитала вона.-Так гаразд... Я тебе почула. Включи зараз весь свій акторський шарм. Я подзвоню через п'ять хвилин!.

-Ну тут така чудова акустика!-сказав хлопець,коли я повернулась.

-Так... І не кажи! Просто чудова!..-схвально кивнула я.

Яка, акустика? Я здається збиралась на побачення з людиною... А цей якась ходяча Вікіпедія. У кожному його реченні забагато: нових,і не зрозумілих для мого мозку слів.

Пройшло вже двадцять хвилин, а Ксеня досі не передзвонила... Забула чи що?. Та майже через п'ять хвилин вона мені передзвонила. 

Тут було два варіанти... Або вона до біса, класна акторка. Або за дванадцять хвилин вона встигла підірвати дім... Такий собі варіант..

-А-ало! Боже Даяно приїжай! -стурбовано сказала вона.

-Що сталось!?-дуже здивовано запитала я.

Хлопець звернув увагу на мене, та повів бровою.

-Ми вже під оперним!-засміялась вона.

-Тобто? Які кридитори де кридитори?-придумала я,ледь себе стримуючи, щоб не засміятись.

-Кридитори?..-Ксеня розсміялась, і я почула на задньому плані, сміх хлопців та Іри з Ілоною.

-Вибач, Марк... Мені час! Подруга набрала кредитів! Мушу йти їй допомогти...-сказала я засмучено.

Очі хлопця округлились.

-Ходімо я тебе проведу..Чи як... Завтра зустрінемось?-запитав він.

-Зустрінемося...?-чортихнувшись під ніс,я через силу посміхнулась.-Завтра...Ні вибач! Не зможу!

-Чого?-здивувався він.

Ми вже були майже біля виходу... Ще кілька кроків! Вискочивши надвір, я вже шукала очима машину... Та Марк пішов за мною... Я нахмурилась, але нічого не сказала... Продовжила посміхатися, та відмовлятися.

-Я вже піду! Мені бігти треба!

-В тебе немає хлопця, правда ж?-запитав він прищурившись.

-У мене-е?.

Ну от... Я все життя думала, що я стерва! А тут он. Все ніяк не можу з побачення звалити. Що за фігня? Усякі побачення закінчуються катастрофою! То хлопець якиймь бовдур, або просто дивний. Або запрошує в якісь неясні місця. Аюо нав'язливі! Потрібно піти до ворожки... На мені якась порча чи що?.

З-за повороту вирулила, сіра Ауді. Це ж Ігора!!! Кілька днів тому, йшов дощ, тому машина вдало проїхалась по машині, та вивернула воду на бідного Марка... З машини вискочили, Ігор та Денис. В чорних шапках, та окулярах, усі в чорному. А за ними вискочила, якась дівчина...? Що за..?

Дівчина, в масці кролика. З вушками. В білому плащі, та в руках тримала вогнегасник. По волоссі я злегкістю зрозуміла, що це Ілона.

 -А-а? Пробачте, ви хто?-запитав хлопець, та відійшов на кілька кроків.

І оце такі зараз джентльмени?

-Даяна?-впевненим голосом, сказала Ілона.

-Так..-я ледь стримувалась,щоб не розсміятись...

-Прошу пройти з нами!-сказав Ігор.

-А ви... Хто?-запитав Марк.-Ти їх знаєш?-звернувся до мене.

-Це? Це мої друзі... Ми з ними в в'язниці познайомились!-посміхнулась я йому.

-Ти що... В в'язниці сиділа? Ти ж казала що тобі дев'ятнадцять..-зам'явся хлопець.

-Я ?? Ні ти що! Мій брат! Він банк збирався пограбувати! От вони там і зустрілись,а потім вже зі мною познайомились! 

-А-а... То ти з ними поїдеш, чи...?-хлопець злякано роззирнувся.

-Та ні, дякую я з ними поїду! Сьогодні в брата день народження! Поїдемо привітати!-посміхнулась я йому, підходячи до машини.-То що? Ще побачимось?-захлопала я віями.

-Ні... Ти знаєш! Я згадав, мені завтра їхати потрібно! До бабусі! Вона в іншій країні живе! Я розповідав. Десь місяць... Ой ні. П'ять місяців, я сюди не приїду. Приємно було познайомитись! Брату, привіт!-злякано, посміхнувся він, і чкурнув геть. Тільки підошва сяяла.

Я знайшлась сміхом, та взялась за живіт. Перевела погляд на Ілону в цій божевільній мазці. Та залилась сміхом ще сильніше. Друзі підтримали, та згодом вогнегасник з рук Ілони полетів до долу.

Звідти, вийшло повно піни. А я надривал живіт від сміху. Я стояла по коліна в цій пожежній піні. А Ден все ніяк не міг припинити потік. Врешті ми всі залишились в піні, зі зломаним вогнегасником, але щасливі та при доброму гуморі.

З водійського місця,випала Ксеня, що до цього сиділа там та спостерігала за цим всім.

Нарешті заспокоївшись, ми всілися в машину.

-Ну й вечерок! Я тепер виходить їду в в'язницю? Вітати з днем народженням твого брата?-розсміявся Ігор.

-Ну як є.-пожала я плечима.

-Боже, ви бачили як він утік?-розсміялась Ілона.

-Все-е! Досить з мене побачень!-втомлено зітхнула я.

-Та ну!-надув щоки Ігор.-Якби ми не рятували тебе від твоїх хлопців майже що тижня, нам би не було чим зайнятися ввечері. Хоча коли ми стелили за вами минулого разу, та типу викрали, то мене боліли руки! 

-Чого це?-здивувалась я.

-Бо я ніс на руках, твою сумку! Що ти в неї поклала? Цеглу чи як?

Я засміялась.

-Взагіло так! Поки ми з Данею,гуляли, я попрохала його понести сумку! Я ж хотіла його перевірити! Он здається накаченим виглядав. А потім стомився бідолаха!-залилась сміхом я.-Тому я й попрохала вас забрати мене!

-Не хотів би я бути твоїм хлопцем, Блискавко!-засміявся хлопець.

Я застигла. Так, усі в компанії називали мене Блискавкою, або ж по імені. Дякую Кириле! Ти поїхав, а твої друзі так і не дозволяють мені тебе забути. Хоча... Друзі у нас класні