Частина 17

Як я взагалі тут опинилася?-запитала стерши залишки сліз, але досі міцно притискаючись до хлопця.

-Ти втратила свідомість,я поніс тебе до медсестри, ти отямилась і вона тебе оглянула, дала настанови, сказала список пігулок, ти все прийняла та випила чай коли ми приїхали в мою квартиру,а потім сюди прийшла Ксеня, а ще надута Іра, яка схоже дізнавалась в Ігора де знаходиться моя квартира. Ілона та Ден сміялися, а нещодавно я їх вигнав, щоб вони не тривожити твій сон. Ксеню вигнати не вийшло, вона мені не довіряє, тому вона пішла в магазин і зараз повернеться...-погладжуючи мене по спині, тихо говорив хлопець.

Піднявши голову, зловила погляд його красивих зелених очей. Стерши сльози, швидко встала, та не розвертаючись в сторону його профілю, дійшла до вікна. На дворі вже вечоріло... Сонце опустилось, а сутінки закривали небо. Такий самий краєвид, я бачила кожного вечора в будинку мами. Тоді я була маленькою, щасливою дівчинкою... Я не знала свого батька. Для мене існувала лише матір. А потім з'явився він... І змінилося все від слабкої дівчини залишився лише спогад. Якби там не було... Але завдяки цьому я стала тією ким зараз є. Відчувши, як в кутикц набираються сльози, я роздратовано його витерла. Я вже виплакалась... Досить! Я забуваю... Забуваю себе. Ти непотрібна нікому у цьому світі, лише собі. Тому годі нити, та мимоволі кидати погляди в сторону Кирила. Я його ненавиджу! Усіх ненавиджу! Правда ж...?

Та це було неправдою, я зрозуміла це прямо тут і зараз. Якби, я не намагалась, але я відчувала до людей лише настороженість, ні сліду ненависті не залишилось. І на Кирила я тепер, дивилась геть по іншому, і якогось біса тепер я замість того, щоб придумувати йому помсту, мрію про нього... Це неправильно... Я не мала цього допустити. Я не мала нікому довіряти... У мене був план! Був план! Та схоже, план зачекає. Якщо я вирішила змінити життя, то чом би й ні? Наврядчи мені зроблять колись боляче, я пережила багато чого, на місці серця у мене камінь. У цьому я намагалась себе переконати..

Прокашлявши, я все ж вирішила змінити життя хочаб трохи, почну мабуть з правди...

-Того вечора, я не опоїла твою сестру. Я її врятувала Корнішове. Врятувала... Ти б краще стежив за нею! Відпустив саму на вечірку, їй було п'ятнадцять! Ти багато розумів в п'ятнадцять? Чи у тебе гормони грали?-повернушись до нього, спитала я. Він розсмістився на ліжку, та витягнувши ноги, гладив щеня. Вткнувшись очима в мою постать.

-Я не знав, що вона піде на вечірку... Вона сказала, що піде до тебе на ночівлю.-пробурмотів він.- Я знаю, що ти їх врятувала, коли я прийшов вибачатись, тебе не було вдома, твій номер був не доступним. Дмитро Леонідович сказав, що ти полетіла в Париж на тиждень моди... Потім я тебе не бачив.-пояснив він.

-Тиждень моди...?-ошелешего спитала я,тихо фиркнула та скривилась.-Це був інтернат для леді. Де нас цілодобово наставляли коритися чоловікові, та бути слабкою. Вставати в п'ятій годині ранку, щоб вивчити усі столові прибори, та постійно ходити з кам'яним обличчям, не виказувати емоції бо ти леді. Кам'яний вік, коротко кажучи..-хмикнула я 

-Я знав про твою фіктивну смерть...-моргнувши хрипло сказав хлопець.

-Я-як? Я ж усе враховувала...-стурбовано сказала я, зиркнуаши на нього великими очима.

-Ти думаєш твоїй мачусі вистачило б розуму провернути усе без посторонньої допомоги?-прямо запитав він.

Хмикнувши під ніс, захитала головою.

-Дякую, що допоміг чи як... Знаєш, а ти класний друг... Напевно...

-Та будь ласка...-позіхнула він.

Окинувши його поглядом, зупинилась на міцно стиснутих вустах, та закритих очах.

Нервує? Злиться? Чому це?

Незнайоме почуття тривоги, пролетіло всередині. І перевернувши організм, потрапило дзвіночком до мозку.

Чого це я? Хай собі нервує...

-А як...? Олеся.?-спитала тихо, підійшовши до собаки, та спробувавши погладити її. Маленьке щеня, піддатливо, скочило на коліна та обнюхавши пальці, задоволено замахало хвостом..

-Зараз в Англії. Збирається поступати туди.-позіхгув він, посміхнувшись.

-Це Бембі...-погладивши щеня, промовив Кирил.

-Бембі?-я посміхнулась... А що? Щеня й справді було схоже на мультяшного персонажа.

-Завтра, я їду на кілька місяців...-серйозним тоном сказав хлопець.-Потрібно допомогти батькові, та заскочити на змагання по баскетболу. Залишити Бембі немає з ким... Візьмеш?

Я замислилась... Щеня, миле, хороше діє як бальзам на мою поранену душу... Кирил їде... Стоп! Їде? Так Даянко він їде... Щойно сам сказав.

-А на хлопців його залишити не можна?-засумнівалась я.

-У Ігора алергія, у Дена сімейне життя з Ілоною, їм у квартирі Бембі лише мішатиме. Сергій думаю буде не проти, але він захопився твоєю Ксенею, і геть втратив здоровий глузд. Тут кілька варіантів. Або він дивитиметься її фото, та випадково з'їсть собачий корм, або ж випадково дасть Бембі ковбасу. А у нього дієта.-пожав плечима хлопець.

Я потопала... Все гаплик! Приплили Даянко. Я майже не слухала його розповіді.  Япросто вткнулася поглядом в його зеленющі очі, та не зводила погляду. Це я так просто продатися можу?

Просто поплакати в плечу? І потім почути вибачення? І все, метелики в животі починають відмирати? Викопуватись з могильних ділянок землі? Та випурхувати танці у моєму животі? 

Так... Кирил мені подобався раніше... До ситуації з його сестрою. А потім я як Стефан Сальваторе виключила почуття. Та замість кривавої помсти просто стала кам'яною... А тут все? Почуття ожили? Нове життя, небезпеки нема... Але розбиті серця? Ні до такого дякую, я не готова! Глибоко вдихнувши. Я помотала головою, та ,чимдуж, з'ясувала все найважливіше,попрощалася, забрала щеня, подзвонила Ксені, та наказала купити собачий корм. А потім ми на таксі поїхали додому.

                       --------------------------------------------

-Ксеня.... Це жах!-випивши вже другий бокал вина, я закусила все сирною піццою.

Подруга споглядала на мене,та слухаючи мою розповідь їла пиріжки з капустою. Від піцци вона категорично відмовилась, і від моєї терапії алкоголем який я вже два роки не вживаю також.