Частина 14

Але це трохи...Дуже сильно! Зачепило моє самолюбство!. Пройшло лише два дні , а батько вже забув про мене і навіть встиг видати кузену заміж... Клас! Прямо сімейка Адамс...

-Слухай, думаю декілька днів тобі потрібно уникати університету, Олег злегкістю зможе тебе впізнати.

Окинувши поглядом хлопця я ствердно кивнула.

-Я завтра ж записуюсь до перукаря.-промямлила я , пішовши в кухню.

Кирил,що стояв в коридорі роззувся та пішовши за мною сів за стілець навпроти.

Здивовано вигнувши брову запитала.

-Е-е ну дякую що сказав... Може вже підеш?

Піднявши на мене погляд зелених очей, посміхнувся кубиком губ 

-А може ти мені все розповісиш? Я зараз міг відриватися в клубі, але замість цього дзвонив пів вечора та приїхав.

Прикусивши губу, заперечно похитала головою.

-Що тобі розповідати? Ми не знайомі! Ми про це домовлялися. Чуєш? Дякую що приїхав, але мені і без тебе нормально було. Хм... Може справді варто піти в клуб?

Вставши зі стільця хлопець почав наближатися до мене, а я втративши всю хоробрість потроху відходила назад та згодом мої лопатки зустрілися зі стіною. Піднявши голову зустрілася з зеленими очима. Та руками, які опинилися по боках від моєї голови. 

-Ти не підеш ні в, який клуб- тихо сказав він 

-Ч-чого це?-запитала так само тихо 

-Бо минулого разу ти ледь не вбила людину. Та постраждала сама.-нагадав хлопець 

-Слухай у мене там суші... А я їсти дуже хочу. Давай завтра поговоримо?-запитала я спробувавши вирватися з полону його рук.

Але одна з його рук опинилася на моїй талії, та заблокувала мої руки, інша рука підняла амоє підборіддя, а гаряче дихання обпалювало мою щоку.

-Ти підеш у клуб лише зі мною..-прошепотів Кирил 

У горлі пересохло, а серце калатало з шаленою швидкістю...

-Слухайте, от тільки після такого не говоріть, що між вами нічого немає...-сказав голос що долинув з коридору.

Перелякано подивившись на Кирила, я забравши його руку, відійшла на кілька кроків. Хлопець провівши рукою по волоссі наглядав за кожним моїм рухом, а тоді подав роздратований голос-:

-Що ти тут робиш Сергію?

Повернувши голову я помітила Сергія, який стояв в коридорі та їв мої суші.

-Ти що їсиш мої суші?-роздратовано спитала я, та підійшовши відібрала коробку.-Що ти тут взагалі робиш?

-Я? Хотів зайти за цукром...-промямлив хлопець забігавши очима.

-Ксені немає.-попередила я 

-А-а-а немає? Ну тоді мені вже й цукру не треба.-сказав він та рушив до дверей. Потім повернувшись, просканув нас з Кирилом довгим поглядом.

-Слухайте, я мабуть ще тут затримаюсь, доки ви мені нічого не поясните...

-Яка ти взагалі ввійшов?-нарешті подав голос Кирил 

-В вас двері не зачинені... То, що в вас тут? В розповідь про фанатку не повірю.-попередив Сергій 

Глибоко вдихнувши, чортихнулася під ніс, та натягнувши посмішку. Підійшла до Кирила,стала ззаду та попхавши його в плечі, випхала до дверей, махнула Сергію який здивовано за цим спостерігав

А коли вони обоє розмістилися, на порозі, попрощалася,подякувала за інформацію Кирилу. Пояснила Сергію що Ксені не буде до завтра. І попрощалась. Зачинивши двері на два замка. Полегшено зітхнула.

Хах, Даянкою та ти прямо майстер. Випхала хлопців до дверей нічого їм не пояснивши. Нехай самі розберуться. В мене своїх проблем вдосталь. І витрачати час на хлопців геть бажання немає. Ще й на яких? Сергію прийшов заради Ксені. А Кирил... Хм... А чого він мені взагалі допомагає? Щось тут не сходиться... Наврядчи просто допомогти хоче. Батьку не розповідає... Друзям не здає... Друзям? Господи Даяно ким ти стала за кілька днів? Твої друзі це Сергії та Ігор.? Чи одногрупники з якими ти вчора познайомилась? Втрачаю себе... Раніше я такою не була... Але бути не довірливою стервою. Мало хочеться. Аое бути м'якою також не можна! Хоча... Якщо вони ж мені не друзі... Просто знайомі. Тай усе. Так де там мої суші?

                   --------------------------------------------------

Наступного ранку, я прокинулася в жахливому стані. Голова розколювалась, а слабкість в усьому тілі робила тільки гірше. Що ж це таке? Вчора ж ніби все було добре? Цілий ранок я задавалась цим питанням. Поснідавши, накинула тренч та вже зібралась виходити, але забрималась бо побігла одягати тепліші носочки. Це напевно єдина річ у моєму  гардеробі яка є милою. Так, навіть у такою серйозної, кам'яної, беземоційної леді є носочки з пінгвінчиками, або Санта Клаусом. Коли я нарешті опинилася на вулиці то зашйла в найближче кафе та придбала каву. Але поганого самопочуття це не покращило. Таблетка яку я купила в аптеці за рогом теж нічого не покращила. Тому я похмура та сумна подалася в салон краси. Зараз  у мене манікюр та стрижка.

Сьогодні я забажала чогось нового, тому обрала чорний колір та матове покриття. Наче мені навіть сподобалося. Але коли я подивилася у своє відображення після сеансу з перукарем. Розчаровано вийшла. Я відрізала майже частину своєї довжини. Моє волосся тепер скидається на каре. Вцілому це дуже круто виглядає і мені подобається. Але погане самопочуття псує всю картину. Декілька днів я збиралась  не навідуватись до університету. Тому подзвонила уточнити це питання з Ірою. Але вона попередила,що в перші тижні це дуже погана ідея. Тому ідея з парихмаремом та новою зачіскою мені здалася геніальною. Зрештою я , що така особлива, що Олег мене шукатиме чи питатиме в кожної схожої дівчини? Він бачив мене лише раз. А я зараз геть інша. Тому зваживши всі за і проти все ж таки поїхала до університету... Ксеня, яка чекала біля парковки захитала головою та похнюпилась лишень я вийшла з салону.

Прикривши очі рукою вона здавлено спитала.

-Даяно прошу скажи що в мене глюки? Прошу скажи що, ти не була сьогодні в перукаря..

-Пробач Ксеню, але мені подобається каре.-позіхнула я 

-Ну добре. Каре так каре! Але чого ти така... Така... Наче вдома? Тут інше життя Даяно? Ти чого похнюпилась?-запитала обійнявши подруга.