Частина 7

Забігавши очима по коридору , знайшла порятунок! Вода! Мені потрібна вода. Вибачившись відійшла від компанії і пройшовши декілька метрів завернула за кут дійшовши до автомату з водою. 

Серце билося страшним ритмом... Якщо воно зараз вискочить з грудей я не здивуюся... За останні десять хвилин я мабуть пережила більше емоцій страху ані ж за все життя. Весь час Корнішов буравив мене поглядом, мовчав і дивився... Може просто оцінював . А може? Думати страшно... Надіюсь ! Ні молюся! Лише б він мене не впізнав! Він ніколи мене не любив. Та що там не любив? Ненавидів! А після тієї довбаної вечірки декілька років тому ... Страшно згадувати... Наврядчи його сестра йому щось нормально пояснила... Залишається лише грати дівчинку , яка його не знає . Це ж не складно? Так? Ну я його майже і не знала... Але. Ми бачилися майже кожних вихідних... Але ж не спілкувалися? Ні не спілкувалися... 

Ляснувши себе по-щоках декілька разів наче б то зібралась... Я заспокоїлась... Звісно краще було б випити трохи заспокійливого ... Краще взагалі б дві банки! Як я взагалі могла вибрати цей університет? Хотіла ж іти в інший! Та ні.. Захотілося екстриму! Подумала минулого життя тут не буде! Звідки ж я могла знати , що Корнішов тут навчається?! 

До наступної пари залишилося можливо двадцять хвилин. А я досі стою біля стіни нервово покушуючи губу... Зібравшись я вирішила натягнути на обличчя усмішку і зробити вигляд наче я геть інша людина! Супер... Кирил наскільки я розумію завжди бачив мене похмурою та серйозною... Якщо зараз я стану життєрадісною? Є шанс , що він мене не впізнає! Тай взагалі чого я переймаюсь? Він може думати що я померла? Я ж змінилась? Від того вечора ми не бачились майже три роки... Наврядчи він мене пам'ятає... Варто хоча б на це надіятись. 

Вийшовши з кутка я посміхнулась , а потім нервово роззирнувшись застигла на місці... Нікого? На місці біля вікна де ми всі стояли нікого немає... І слід простиг... Де зараз відбуватиметься лекція , я навіть близько незнала ... Тому діставши телефон збиралась подзвонити Ірі або ж Ксені . Та не встигла . Неочікувано мої ноги відірвалися від землі , а я навіть ойкнути не встигла. Ще за мить я опинилася в маленькій кімнатці притиснута до дверей. Що в біса відбувається? Мене знайшли? Батько зрозумів обман? Олег знайшов мене? Та ні... Наді мною стояв . Він. Корнішов. Кирил.

Мені необхідно грати роль! Необхідно вдати наче я злякалась ! Взагалі його не знаю! Незнаю ніякої Даяни Мушкевич! І взагалі потрібно вдати наче я це не я... Ааа! Чого усе так складно?

-Аа? Де всі?-Щось сталося?-запитала та захлопала віями.

Нависнувши наді мною хлопець поклав руки біля моєї голови , нервово посміхнувшись він тихо просичав.

-Годі ігор Даяно. Я знаю що це ти!.. 

Зробивши здивоване обличчя і молячись всім святим я надіялась ,що скажений ритм мого серця він не почує . 

-Я? Так я Даяна! А щось сталося?-Взагалі , що ти робиш? Відпусти мене!-забігавши очима по маленькій кімнаті та стараючись уникнути зорового контакту сказала я 

Взявши мене за підборіддя та повернувши до себе Кирил посміхнувся .

-Невже ти думала я тебе не впізнаю?-Досить цих ігор... Не варто зараз грати з себе жертву яку загнали кут.

Поклавши руки на свою талію та припіднявши брову я нервово сказала:

-А як це все зараз виглядає!? Хіба я не жертва , яку загнали в кут? 

Усміхнувшись хлопець відійшов від мене на кілька кроків та підперши стіну сказав 

-Ти. Ніколи. Не. Була. Жертвою...

-Якою жертвою? Ти про що взагалі ? Я піду! До ректора! Це виходить за особисті кордони! Я навіть не знаю про яку Даяну ти говориш!-схлирнувши для правдоподібності , я старалась заплакати..

-Хочеш шоколадку? З лісовими горіхами?-запитав він 

Забігавши очима по кімнаті я скривилась 

-Ні... В мене на неї алергія. Неможу їсти, горіхи.

Засміявшись Кирил підійшов до мене впритул і заправивши моє пасмо волосся за вухо сказав .

-Занадто багато збігів... У Даяни Мушкевич теж алергія на лісові горіхи.. . Не питай звідки я це знаю ...  Просто знаю. 

Ковтнувши я подивилася у його вічі. Досить цього театру , вибратися звідси я зараз не зможу . А ось звідки йому про алергію відомо?

-Гаразд , ти правий я Даяна Мушкевич? Радий ? Шерлок не дороблений?

--А ти що тут доречі робиш?-запитала я 

-Я тут навчаюся , Даяно,а ти ж здається вчора померла?-запитав він повівши бровою.
-Обійдешся, Корнішов-пропихтіла я
-А твій батько в курсі ,що ти жива,здорова?Зараз тут в цьому університеті?-запитав він та дістав з кишені телефон.
-Ні... Для всіх я мертва. Поклади телефон Кириле,бо замість мене на тому світі зараз опинишся ти-сказала я 

-Тобто тобі було мало зіпсованого вечора, декілька років тому? Захотіла і тут мене дістати?-запитав він 

-Давай я тобі все поясню,і ми домовимось?-запитала я 

-Ніколи б не повірив ,що сама Даяна Мушкевич ,зібралася зі мною щось обговорювати-сказав хлопець 

-Так повір!-прошипіла я 
-І я вже не Мушкевич..-сказала тихо 

Театрально вигнувши брову він саркастично сказав :

-Справді? Я й не помітив.! Помітив звісно... Що вийшла заміж за хлопця який не сподобався батькові і тепер почала жити новим життям без правил, але з чоловіком?

-Помий рот милом! І сплюнь три рази... Хотіли мене заміж видати! За вигоду звісно ж! Тому я... Ну коротче це стало , останнім поштовхом щоб зникнути з фронтів мажорів!-сказала я 

-Тебе ? Заміж? Реально? І хто ж цей бідолашний ?-запитав хлопець спершись на стіну ...

-Олег..Олег Юрченко..-тихо сказала я 

Присвиснувши Кирил замахав головою.

-Ти мені потім розповісиш про своє жахливе життя в золотій клітці... А зараз скажи мені будь добра... Що сталося три роки тому на вечірці в Вадима?

-Я нічого тобі не повинна розповідати! Ми домовляємося? Ти мовчиш , що я жива? І бажано не спілкуєшся зі мною... Коли бачимось , поводишся наче ми незнайомі.? -запитала  я