Епілог

День ішов шкереберть і його вже було не спинити. Кпини колег продовжувалися, звіт про запізнення зайняв усю годину обіду, через що Тимофій не встиг збігати у своє улюблене кафе, а в холодильнику після інших працівників залишилися лише об’їдки. Ледь проковтнувши дві засохлі канапки зі шпротами та запивши їх прохолодним чаєм сумнівної якості, Тьома повернувся у свій кабінет і не виходив звідти до вечора. І лише коли за шефом, який завершив роботу останнім, зачинилися двері, він зміг трішки розслабитися. Голова йшла обертом, шлунок бурчав чи то від голоду, чи то від непереварених шпротів, а в душі скреблися коти! Ну чого всі неприємності трапилися сьогодні? І чому саме з ним? Він що якийсь особливий? Прокляття якесь? Чи не з тієї ноги встав? А все ці кляті колишні… Цілий день колишні… Колишні… Колишні… 

Стоп! Вчора, коли вони з Альбіною говорили у ресторані, вона щось казала про колишніх… Як там було? А, точно: “Можу побитися об заклад, що ти завжди був “дуже чуйним” до своїх колишніх…” А потім, щойно Тимофій зазначив, що таки було у нього кілька екскоханих, то додала щось на кшталт “Чого ж були? Вони нікуди не ділися… І лише чекають на слушний момент, щоб знову зустрітися…” 

То це все Альбіна постаралася? Звідки ж вона знайшла усі номери телефонів моїх колишніх? І як вони так швидко самоорганізувалися? Точно якісь чари… Чари… “Твої “чари” на мене більше не діють!” – сам їй таке вчора сказав, аби сказати! Так! Спокійно! Висновків поспішних не робитиму. Треба спочатку все з’ясувати! І негайно!

Він одразу ж набрав номер Альбіни, але у слухавці почув лише довгі гудки. Набрав вдруге, втретє. Не хоче з ним говорити… Що робити далі? Вирішив написати їй повідомлення: “Привіт, нам потрібно сьогодні зустрітися.” А потім додав для впевненості, щоб не відмовила: “Хочу вибачитися перед тобою за вчорашнє”. Відповідь прийшла майже одразу: “Приходь за годину до бару “Веселий койот”. І не запізнюйся!”

Рівно о восьмій вечора Тимофій відчинив двері “Веселого койота”, затишного та атмосферного закладу неподалік від центру міста, і почав озиратися навколо. Всередині панувала напівтемрява, грала легка джазова музика, та й відвідувачів, на перший погляд, було небагато. Він підійшов до барної стійки і запитав, чи чекає його хтось. Бармен махнув головою у бік однієї з приватних кабінок, і той почимчикував туди. На м’якому диванчику, попиваючи коктейль “Кривава Мері”, сиділа, посміхаючись, Альбіна.

– Привіт, Тьомо, – мовила вона легковажно. – Чого стовбичиш? Сідай вже, в ногах правди немає.

Чоловік, з острахом вдивляючись в обличчя колишньої, присів навпроти.

– Ну… Починай! – жінка явно чекала вибачення, яке їй було обіцяне у текстовому повідомленні.

– Альбіночко, – улесливо почав Тимофій, – я вчора був таким бовдуром… Наговорив тобі бозна чого, ще й на твоїх очах поліз фліртувати до іншої… Знаю, що мені немає прощення, але…

– Хочеш, щоб я тебе назад прийняла? – підняла брову, зацікавленно вглядаючись у безсоромні очі колишнього.

– Хочу, щоб… – почав було Тимофій, та раптом із сусідньої кабінки почувся знайомий йому жіночий голос:

– Він був таким покидьком зі мною! Ніколи не слухав, грубив з приводу і без, а потім після кількох місяців просто сказав, що я не варта його часу, уявляєш?

– Уявляю! – мовила її співбесідниця, зітхаючи. – Мене він кинув на Святвечір у домі моїх батьків. Вивів мене надвір, навіть светрика не дав накинути, і повідомив, що нічого в нас не вийде, бо йому не подобається моя мама!

З інших кабінок бару теж почали доноситися жіночі голоси. “Нікчема”, “мерзотник”, “самозакоханий тип”, “хам”, “бабій”, “брехун”, “боягуз” – чулися з усіх боків епітети. 

Тимофій схопився за голову і вискочив з кабінки. Та образливі прізвиська не стихали, а нагромаджувалися над ним, ніби хтось живцем закопував його у землю. Він вже не бачив світла, все стало розпливчатим, а дихання уривчастим. У розпачі він закрив очі руками і закричав:

– ПРОБАЧТЕ МЕНЕ, УСІ! Я НЕ ДУМАВ ПРО НАСЛІДКИ! ПРО ТЕ, ЩО ВАМ БУДЕ ТАК БОЛЯЧЕ! Я БУВ ЕГОЇСТОМ І НЕГІДНИКОМ!!! ПРОБАЧТЕ МЕНІ!!! ПРОБАЧТЕ! ПРОБАЧТЕ! ПРОБАЧТЕ! ПРОБАЧТЕ!

Раптом голоси стихли. Тимофій помалу розплющив очі і побачив, що стоїть посеред пустого бару, а на нього з докором дивиться Альбіна.

– Ось бачиш, що буває, коли розізлиш не ту жінку? – запитала вона спокійно. Той лише мовчки кивнув. – Я слідкуватиму за тобою, Тьомо. Щоразу, коли у тебе буде бажання образити свою чергову кохану, пам’ятай, що я десь поруч. І твій сьогоднішній жахливий день здаватиметься не таким вже й поганим. А якщо не зміниш свою поведінку, то я тобі такий День Бабака влаштую, що жалкуватимеш, що народився. Я все ясно роз’яснила?

Тимофій знову мовчки кивнув, старанно уникаючи погляду Албіни.

– Мені потрібно це почути, – не вгамовувалася та. – Я все ясно роз’яснила??

– Так, Альбіночко, прийми мої найщиріші вибачення та завірення, що такого більше не трапиться! Обіцяю!

– Дивись мені! – погрозила пальцем, а потім, ледь посміхаючись, додала: – Ох, Тьомо, казала ж я тобі: “Даремно ти у Велесову ніч розізлив справжню відьму…”