-4-

Виснажений після дорожньо-транспортної пригоди неприємною розмовою з двома колишніми, Тимофій дістався до свого офісу лише під обід. На порозі його вже зустрів розгніваний Дем’ян Григорович. Кожна зморшка на його обличчі видавала усе роздратування шефа.

– І де це тебе чорти носять?? – запитав різким тоном, ледь стримуючись, щоб не накричати. – Ти на годинник свій дивився?? Так, так, саме на цей дорогий, на який тобі всім офісом скидалися?

– Вибачте, Дем’яне Григоровичу, – потупив той очі у підлогу, почервонівши. – Я просто у ДТП потрапив… Обійшлося лише побитою машиною…

– Та я бачу, що пика ціла, – перебив його шеф. – Чого ж так довго до нас добирався?

– Та Ви ж розумієте, акт складали, а потім…

– Годі теревенів, – обірвав його різко той. – Ходи вже до конференц-зали, у нас зараз зібрання. Тебе лише чекали! Дивись, щоб таке було востаннє, а то… – уточнювати далі не став, обірвавши себе на пів фразі. – І що це з твоїм зовнішнім виглядом? Весь нечесаний, штанина розірвата. Це теж наслідки аварії?

– Скоріше, важкого ранку… – Тимофій, який все ще боявся зустрічатися поглядом з Дем’яном Григоровичем, плентався за ним до конференц-зали.

– О, наш Тьома не з тієї ноги, мабуть, встав, – мовила секретарка Мілочка, дзвінко сміючись, коли чоловіки зайшли всередину. Інші колеги підтримали цю жартівливу репліку, кидаючи й собі кілька кумедних зауважень, типу: “Корпоратив вчора вдався на славу!”, “А та білявка, з якою запалював на танцполі, таки ненаситна!” і “Та ти ж ходяча реклама шкідливості алкоголю!”

Тимофій вислуховував ці кпини, намагаючись усміхатися та віджартовуватися, сідаючи на своє місце. А в голові вже проносилася думка: “Ну, гірше вже й бути не може!” “Ой, може, Тьомо, ой може…” – підказувала інтуїція, і вона не помилилася. Адже за мить двері конференц-зали відчинилися, і він побачив ту, яку сподівався ніколи більше не бачити. Ще одну свою колишню. Ірину. З цією жінкою вони зустрічалися пів року та навіть якийсь час жили разом. І все ж у ній було: розум, краса, чарівність. Та іскри вистачило ненадовго. Іра хотіла сім’ю, а Тимофій – свободи. І замість того, щоб пояснити це коханій під час розмови віч-на-віч, кинув її за допомогою текстового повідомлення під час робочого відрядження. Та ще й попрохав забрати свої речі до того, як повернеться.

– Колеги, прошу вас привітати бурхливими оплесками нашу нову завідувачку відділу кадрів, Ірину Анатоліївну Панченко! – гордовито представив жінку Дем’ян Григорович. – Ірина Анатоліївна має безліч гарних ідей, як підвищити продуктивність нашого колективу. Вам слово, Ірино Анатоліївно!

Тимофій відчув, що у нього зараз почнеться панічна атака. Він слухав “блискучі” ідеї своєї колишньої щодо тайм-менеджменту та пунктуальності у пів вуха, а сам продовжував нервово пощипувати себе за руку. Бо це ж усе не могло бути правдою! Стільки екскоханих за один день?! Та йому ж пороблено! Точно пороблено! А він же колись вважав таке нісенітницею. А зараз… Вже починав усе ставити під сумнів… Його світ повільно котився у прірву… 

З таких невеселих думок його вивів мелодійний голос Ірини:

– Ну що ж, колеги, на цьому все, а зараз я б хотіла поговорити з Тимофієм на рахунок сьогоднішнього запізнення. Всі решта – вільні!

– Ви чули Ірину Анатоліївну, – вставив і собі п’ять копійок Дем’ян Григорович. – Усі спочатку на обід, а потім повертаємося до роботи. Там, до речі, у холодильнику є їжа з вчорашньої вечірки.

Працівників не потрібно було кликати двічі. Зала спорожніла вмить, залишивши віч-на-віч лише двох колишніх.

– Ну що, Тимофію, розповідай, чому сьогодні на роботу запізнився? – почала Ірина, спокійно поглядаючи на співбесідника.

– Ой, Іринко, та у мене такий ранок був… Ти не повіриш…

– Не “Іринкай” мені, – зауважила холодно, – пам’ятай про субординацію.

– Прошу вибачення, Ірино Анатоліївно, – саркастично відповів Тимофій. – З чого почати?

– З самого ранку. А краще навіть із вчорашньої поведінки на корпоративній вечірці. Так, мені й про це повідомили! – помітивши здивування чоловіка, мовила вона. – Як ти прийшов з однією жінкою, а потім пішов з іншою.

– Хіба це злочин? – запитав зухвало.

– Ні, якщо не танцювати з новою обраницею на столі, поливати усіх шампанським та відтворювати культову сцену з “Титаніка” на підвіконні ресторана.

Точно! Тимофій про це зовсім забув! Все, вирішено! З сьогоднішнього дня зав’язує з алкоголем.

– Про причини сьогоднішнього запізнення на цілих три години напишеш мені повний звіт, а щодо покарання за це, у тебе є два варіанти – продовжувала Ірина, – відробити їх після завершення робочого дня, або за них вирахують кошти з твоєї зарплати у кінці місяця.

– Я відроблю… – буркнув Тимофій.

– От і чудово, – переможно посміхнулася колишня. – І вище носа, ТЬОМО, на нас чекає ще безліч приємних буднів разом…