-2-

Все ще не оговтавшись від ранкової несподіванки, Тимофій поспіхом проковтнув підгорілу яєшню (а якою ж вона мала вийти, коли тут стрес від біганини голяком перед колишньою?), запив холодною кавою з дрібкою солі (і не лише сіль з цукром переплутаєш, коли тут таке!) і нашвидкуруч одягнувшись, вибіг з дому (і світ за очі від Оксани, яка ще не одну саркастичну репліку пустила під час його ранкових зборів).

На вулиці дихалося легше. Поки йшов до своєї машини, перевірив телефон. Жодних повідомлень від білявки Віки. “Дивно… – подумав. – Їй що, не сподобалася минула ніч? Чи просто від мене чекає першого кроку?”

Хотів було написати їй, але згадав, що номер у неї вчора так і не взяв. Та куди там було! Пристрасть накрила їх обох з головою. Там не до обміну цифрами! Добре, що хоч ім’я запитав!

Тимофій так втупився в екран, що не помітив, як його ноги обмотав мотузок. Він ледь не впав, не в змозі зробити наступний крок, і лише тоді підняв очі. Перед ним стояла усміхнена жінка з повідцем в руках, а в його ногах плутався енергійний тер’єр.

– Тьомо? – раптом почув від незнайомки. – Ого, які люди…

– Аліна… – горло одразу ж пересохло. Чи то від несподіванки, чи від пересоленої ранкової кави. – А ти тут як опинилася?

Аліна Стрижанська була його університетською дівчиною. З нею разом готувалися до студентського “капусника”. І саме її кинув одразу ж після виступу за кулісами. При ще увімкненому мікрофоні…

– Я живу в сусідньому районі, а це ми з Бубликом – вона вказала на песика, який вже жваво проявляв інтерес до чоловікових штанів, активно їх обнюхуючи, – вирішили нові території освоювати. А ти не особливо змінився, бачу…

Вона прискіпливо оглянула колишнього з голови до ніг.

–  Такий же недбалий вигляд, та й зачіска “розбуди мене в чотири” не дуже тобі личить…

– Ранок був невдалим, – буркнув він, поправляючи неслухняне волосся, яке стирчало в різні боки, ще й від вологості починало кучерявитися. Точно! Забув же гелем намазати… Тим, що у клятій ванній кімнаті… 

–  Та я бачу, – насмішкувато промовила Аліна, продовжуючи розглядати Тимофія.

– А ти на роботу не запізнишся? – намагаючись перевести тему, процідив крізь зуби той.

– Та ні, я – фрілансер, тож у мене ненормований робочий графік. Бублик! Фу! – раптом  гримнула на улюбленця Аліна. – Фу, я тобі сказала! Поганий песик! Поганий!

Тимофій швидко перевів свій погляд на тер’єра, який відчайдушно схопився за його штанину, намагаючись відірвати шматок.

– Е-е-е! Бублик! Відпусти! – істерично закричав він, і почав мотиляти ногою, намагаючись скинути з себе невгамовного чотирилапого. А того це, здається, ще більше розізлило, адже він одним різким рухом таки розірвав тканину.

– Ой, – Аліна закрила рота руками, та Тимофій бачив, що це зовсім не від подиву чи співчуття – жінка просто ледь стримувалася, щоб не засміятися. – Тобі потрібно переодягнутися, Тьомо! Хіба ж на роботу в такому вигляді підеш?

Перспектива знову побачити Оксану не вселяла оптимізму, та й часу було зовсім обмаль.

– Нічого, попрошу дівчат в офісі – зашиють! – сказав з властивою собі самовпевненістю. І де вона тільки у нього взялася, зважаючи на обставини?!

– Ну як хочеш! – повела плечима Аліна. – Бувай, Тьомо! І поспішай у свій офіс... Штани протирати… – і пирснула від сміху.

– Гав! Гав! – ніби підсумовуючи вищесказане хазяйкою, додав Бублик.