-1-

Тимофій солодко потягнувся у своєму ліжку. Попри неприємну розмову з Альбіною, вечірка вдалася на славу, і чарівна нова пасія – Вікторія – провела ніч у його ліжку. За вікном вже жеврів світанок, а годинник показував сьому. А це означало, що у нього було ще дві години до початку робочого дня. За цей час скільки всього приємного можна було зробити зі своєю білявкою. До речі, де це вона?

Чоловік роззирнувся та у спальні нікого не було. Він вже був подумав, що Вікторія пішла, не попрощавшись, та в цей момент у ванній кімнаті зашуміла вода.

“Мабуть, приймає душ…” – пронеслася солодка думка. – “Я теж не проти зняти залишки сну…” Тимофій повільно встав з ліжка, ввімкнув програвач, з якого почав доноситися легкий джаз, і, не накидуючи халата, попрямував до ванної. Ранок обіцяв принести ще більше насолоди від “ненаситної білявої бестії”, яку він так охрестив після вчорашньої ночі. Тимофій весело прочинив двері, готовий з головою поринути у теплі обійми красуні, та раптом зойкнув від несподіванки. Замість оголеної Вікторії у душі, він побачив жінку у блакитній спецформі, яка ганчіркою енергійно протирала умивальник. Щось у її обличчі здалося йому до болю знайомим.

– Вітаю, Тимофію Павловичу, – спокійно мовила незнайомка. – Клінінгова компанія прислала мене замість Світлани сьогодні, бо та захворіла.

– Я… Світла… Що?.. – слова в його голові вже зібрали валізи та готові були сісти на перший потяг. – А я Вас знаю? – раптом, сам того не бажаючи, запитав він. – Як Вас звати?

– Оксана, мене звуть Оксана, – рівним тоном відповіла та, оглядаючи чоловіка з голови до ніг. – Я твоя колишня однокласниця, Тьомо, хіба не впізнав?

Тимофій ледь не присів на холодний білий кахель від несподіванки. Точно. Оксана Хмельницька. За однією партою сиділи до п’ятого класу. А ще це його перша дівчина. Саме її після року зустрічань кинув після фізкультури біля роздягалки… На очах у всього класу…

– Впіз.. Я… А як же це ти… Тут… 

– Я б і рада відповісти на всі твої запитання, та може накинеш щось на себе спочатку? Халат там якийсь чи хоча б спідню білизну?

І лише зараз чоловік зрозумів, що стоїть перед колишньою в чому мама народила. Без зайвих слів, ледь не підковзнувшись на вологій підлозі, він вибіг з ванної кімнати за одягом. Накинув домашні штани та футболку, щипнув себе за руку кілька разів, щоб переконатися, чи не наснився йому весь цей кошмар, і повернувся до Оксани, яка вже протирала пил у коридорі.

– То як поживаєш? – вичавив із себе добродушну посмішку, яка й самому здавалася надто фальшивою. 

 – Як бачиш… – тільки й мовила, зверхньо оглядаючи його з-під густих вій.

– Що, все так погано?… – намагався поспівчувати, хоча в душі радів, що виявився успішнішим за свою заучку-однокласницю. 

– Чому ж погано? Я маю власну клінінгову компанію, у якій тридцять працівниць. А до тебе прийшла, бо одна з них, як я вже казала, захворіла, і підмінити її не було кому. На наші послуги величезний попит!

– Ну що ж… Вітаю… – тихо мовив Тимофій, неспроможний придумати щось більш красномовне.

І що це з ним сьогодні? Завжди такий говіркий, за словом до кишені не звик лізти, а тут ніби знову в школі опинився. Двійошник, якого до дошки викликали, а він усе що не вчив, і те забув…

З роздумів його вивело знайоме дзеленчання телефону. Тимофій хотів було повернутися у спальню за своїм мобільним, та Оксана жестом його зупинила.

– Це мій! – лише сказала, витягуючи з кишені новеньку модель “Айфона”. – Так, коханий! – защебетала у слухавку. – Та я не на йозі сьогодні, я ж тобі казала, що підміняю свою працівницю... Мені не важко… Занадто мною опікуєшся… За масаж на дев’яту пам’ятаю, не переживай… Дівчатка вже прокинулися?.. Ти їх сам до школи завезеш?.. Гаразд… Кохаю! Бувай!

Жінка від’єдналася і з докором поглянула на Тимофія.

– Ну що, Тьомо, ти собі збирайся на роботу, чи куди тобі там треба, а я продовжу. А то доведеться позанормові мені оплачувати! Ну ж бо, давай, не стовбич мені тут на порозі! Не хочу запізнитися на масаж.