Пролог

Жодну з частин цієї книги не можна копіювати, перекладати або відтворювати у будь-якій формі без письмового дозволу автора.

– Ти дуже чарівна, Альбіно, але твої “чари” в якийсь момент перестали на мене діяти, – Тимофій винувато опустив погляд, хоча якогось каяття у ньому не читалося.

– Хочеш кинути мене просто тут і зараз? – знервовано відповіла жінка, поправляючи бретельку своєї розкішної вечірньої сукні. – На корпоративній вечірці? На очах у своїх колег і керівництва?

– Просто не хочу, щоб ти втрачала час даремно, – закліпав невинно очима, потираючи зап’ястя з дорогим годинником. – Я ж тебе не виганяю. Роздивись навколо… Може, з кимось познайомишся. Тут перспективних чоловіків вистачає.

– Та й жінок, бачу, теж, – їдко зауважила Альбіна, побачивши за кілька кроків від них симпатичну білявку, яка крутила пальцем один з кучерів свого розкішного густого волосся та з цікавістю спостерігала за їхньою розмовою.

– Ну навіщо ти так… – промовляли губи Тимофія, а очі вже поїдали потенційну нову пасію.

– Можу побитися об заклад, що ти завжди був “дуже чуйним” до своїх колишніх… – сказала якось загадково його співбесідниця, та чоловік зміни інтонації її голосу не вловив. Він лише намагався непомітно підморгнути білявці.

– Колишніх… Ага… Так… Були такі в моєму житті… – словами вже відмахнувся від Альбіни і хотів якомога швидше закінчити цю пусту розмову, щоб нарешті пуститися у вільне плавання.

– Чого ж були? Вони нікуди не ділися… – прошипіла жінка, вкрай обурена такою поведінкою вже екс-коханого. – Вони лише чекають на слушний момент, щоб знову з тобою зустрітися… Даремно ти у Велесову ніч розізлив справжню відьму…

Останньої фрази Тимофій так і не почув, бо до їхнього столика вже наближалася білявка.