Глава 17. Підтримка брехні

Той, хто бреше, не дає собі звіту в труднощі свого завдання, бо йому належить ще двадцять разів збрехати, щоб підтримати першу брехню.

Олександр Поуп

Юля витерла одиноку сльозинку зі щоки та налила собі нову порцію вина у бокал. Вона випила його одним махом і заплющила очі, смакуючи терпкою рідиною. Спогади чотирирічної давнини знову прорвалися у свідомість, відриваючи від реальності.

Дівчина лежала у просторій квартирі в сучасному стилі на темно-синіх простирадлах. Раптом ліжко з правої сторони прогнулося і над нею навис Віталій з тацею ароматної кави та чизкейком.

- Прокинулася, сонько?

Він не чекав відповіді. Бархатний голос прозвучав біля вуха і шия враз вкрилася дрібними млосними сиротами. Юля посміхнулася щиро та вдихнула аромат запашної кави. Чоловік покривав її тіло невагомими ледь відчутними поцілунками, змушуючи забути про все на світі. Вона сама легенько забрала від нього тацю і поставила на приліжкову тумбу. Тоді огорнула широку шию своїми тендітними руками й притягнула до себе, даруючи всю ніжність, на яку була спроможна.

Чи була Юля закохана у Віталія? Вона не знає цього по сьогоднішній день. Їй було добре з ним, надто добре, щоб про щось жалкувати. Чоловік носив її на руках, здував пилинки в прямому сенсі й відносився до неї, як до королеви. Якби хтось розповів їй про такого чоловіка, то вона подумала б, що вигадка, якби не побачила насправді.

Вони обоє важко дихали та лежали оголеними, дивлячись кудись в стелю. Юли широко усміхнулася і Віталій притягнув її до себе в обійми, прикриваючи шовковим простирадлом. Чоловік виводив тільки йому відомі візерунки на її оголеному плечі, а Юля мирно посапувала на міцних грудях.

- Може варто нарешті подумати про дітей? - почула вона у напівдрімоті біля вуха.

Тіло Юлі одразу ж напружилося, а мозок поринув у болючі спогади, які не полишали її жодного дня. Віталій відчув це і притиснув її до себе міцніше.

- Може, ти розповіси мені про своє минуле? Що з тобою сталося?

За час, проведений разом, неодноразово чула допити від нього. Він хотів знати все. Інколи надмірна увага дратувала, але Юля намагалася відігнати від себе непотрібні сумніви та закривала очі на прискіпливі та хворобливі прояви уваги зі сторони свого чоловіка.

- Нічого особливого зі мною не сталося, - почала  вона говорити ледь чутно, - я тобі неодноразово розповідала... Я була молодою, наївною та надто довірливою. Покохала одного хлопця, а він обманув мене і зрадив...

На останніх словах Юля замовкла й легке тремтіння накрило все тіло. Віталій поцілував її у чоло та поспішив заспокоїти:

- Надіюся, колись ти таки довіришся та розповіси мені все, що тебе мучить.

Юля видихнула та припіднялася на ліктях. Вона подивилася в його темно-зелені очі декілька секунд, а тоді спитала:

- Чому ти вважаєш, що я нечесна з тобою? Чому не довіряєш мені?

Її тон звучав ображено хоча й сама розуміла, що таки чоловік правий. Але не могла розповісти правду, не зараз. Не тоді, коли рани ниють і продовжують кровоточити. Інколи їй здавалося, що Віталій бачить наскрізь, заглядає в душу та читає думки, які намагалася приховати від усіх.

- Чшш, - чоловік ніжно притягнув Юлю до себе та змусив її лягти, - чого ти відразу так хвилюєшся? Я відчуваю тебе, до нестями кохаю і хочу знати про тебе все. Бачу, що тебе щось тривожить, але не можу зрозуміти, що саме не так...

Ці слова заспокоїли та викликали шалений стук серця. Його одержимість нею захоплювала, змушувала посміхатися. Юля відчувала себе красивою, бажаною і дуже потрібною.

- Юлечко моя, - Віталій завмер та притиснув її до себе, міцно стискаючи плече, - я хочу дитину. Може звернемося до лікаря? 

Звісно ж він хотів дітей. Чоловік був старшим від неї, досвідченим і заможним. Добився багато чого в житті й бажав приходити додому не лише до коханої, а й до своїх маленьких нащадків. Юля розуміла його занепокоєність, бо вони довгий час не застерігалися нічим, а вагітності не було.

Дівчина боялася походу до лікаря. Її лякала гірка правда, яку могла почути від людини в білому халаті. Бо й так здогадувалася, чому немає вагітності. 

- Я сходжу, - запевнила вона, щоб нарешті припинити цю розмову, - і розкажу тобі, що він скаже.

Ця відповідь задовольнила Віталія. І Юля таки виконала свою обіцянку та відвідала жіночу консультацію. Вона пройшла безліч обстежень, здала аналізи, зробила ультразвукову діагностику й залишилося вислухати вердикт лікаря.

- Отже, - проговорив сорокарічний лікар, уважно розглядаючи результати обстежень. - Вам двадцять років.

- Так, - ствердно кивнула Юля.

Вона сиділа навпроти та не рухалася. Її погляд був прикованим до темноволосого чоловіка, наче боялася пропустити щось важливе з його уст.

Тим часом він відірвався від паперів та глянув на неї уважно своїми карими примруженими очима.

- Ви дуже красива, - захоплено промовив він, - але, на жаль, більше ніколи не зможете мати дітей.

Лікар проговорив це черство й сухо. Його голос декілька секунд звучав у голові дівчини та повторював монотонні слова "не зможете мати дітей". В очах потемніло, а повітря катастрофічно перестало вистачати. Юля зблідла і заплющила міцно очі, щоб втриматися на кріслі й не втратити свідомість. З цієї секунди життя вкотре втратило для неї сенс.