Глава 2. Гірка правда

Жінки п'ють улесливу брехню одним ковтком, а гірку правду краплями.

Дені Дідро

Сьогодні Юля світилася від щастя у прямому сенсі цього слова. Вона ретельно підбирала одяг, довго чаклувала над своїм макіяжем і зачіскою. У цей чудовий день хотіла бути особливою для свого коханого Ярика. Нарешті поговорила зі своєю матір'ю і вона схвалила їхні стосунки з хлопцем. 

Дівчина швиденько вибігла на вулицю, де її вже чекали, й одразу ж опинилася в теплих та міцних обіймах. Ярик накинувся на неї так, наче не бачив щонайменше місяць, а не кілька днів. Його руки охопили тендітну талію, а губи вп'ялися у солодкі та пухкі уста. Він цілував ніжно, смакуючи кожен міліметр губ, поглиблював поцілунок та змушував забути про все на світі. Юля танула в його вмілих руках, плавилася, як метал у печі, але не могла нічого зі собою вдіяти. Він був її ідеалом, її теплом, її половинкою, без якої життя втрачає сенс.

- Яка ж ти солодка, - прошепотів їй на вушко Ярослав, на мить відірвавшись від поцілунку, та вдихнув аромат Юлі.

Цей жест викликав безліч сиріт в тілі дівчини, змусив притиснутися до нього ще міцніше й повірити в те, що вона справді особлива, а головне - кохана.

Хлопець не давав вимовити й слова. У вечірніх сутінках цілував обличчя, шию, волосся, погладжував спину й пригортав до себе, як найкоштовніший скарб. 

- Ярику, - прошепотіла нарешті Юля, - я говорила з мамою. І вона не проти.

Ярослав припинив свої рухи, а тоді повільно відсторонився та прискіпливо поглянув на обличчя Юлі, наче перевіряв правдивість сказаного. Побачив її щасливу посмішку й сам усміхнувся у відповідь.

- То ти нарешті вийдеш за мене заміж? - спитав, вигнувши одну брову.

- Ммм, - мрійливо протягнула дівчина, - взагалі-то не чула від тебе такої пропозиції раніше...

- Ти знущаєшся? - перебив її Ярик, - чи тобі потрібно всоте сказати, як я кохаю тебе і що хочу прожити з тобою решту життя?

- Чого ти злишся? - не припиняла усміхатися Юля, побачивши як коханий розхвилювався.

- Бо ти моя, - заговорив серйозним тоном Ярик, - моя навіки! Я кохаю тебе, хочу тебе, бажаю всю! Я не хочу розлучатися з тобою ні на хвилину!

З цими словами він бережно взяв її маленькі долоні у свої руки, а тоді повільно опустився на одне коліно. Юля, мов заворожена, спостерігала за його діями та не припиняла усміхатися.

- Сонечко, - звернувся хлопець, дивлячись на неї знизу вверх, - виходь за мене! Кохатиму тебе вічно! Оберігатиму від всіх та всього. Носитиму на руках. Виконуватиму всі захцянки...

Він на мить запнувся, а Юля більше не стримувала сліз щастя, які невпинно текли щоками. Її руки почали тремтіти, хвилювання пробралося під шкіру, змусивши пашіти її вогнем.

- Забув, що далі? - спитала дівчина тремтячим голосом, але після короткої паузи додала, - я вийду за тебе! 

Ярослав стиснув руки Юлі міцніше та поцілував по черзі, тоді підвівся й огорнув долонями обличчя дівчини. Цього разу поцілував трепетно, не поспішаючи, й не так жадібно, як раніше.

***

Марія стояла в кутку сільського клубу й намагалася звикнути до того, що відбувалося навколо. Світломузика, яка на початку вечора засліплювала очі, починала подобатися. Дим, що охоплював все приміщення, більше не дошкуляв нюховим рецепторам. Молодь згрупувалася у свої так звані кола й рухалася в ритмі, який задавав місцевий діджей.

Галя у своїй сукні, вишитій паєтками, виглядала блискуче та гармонійно й швидко злилася з натовпом. Більшість людей Марія добре знала, або хоча б декілька разів бачила, коли навчалася в школі. Решта були приїжджі зі сусідніх сіл, а то й далі. І хоч на неї особливої уваги ніхто не звертав, все одно почувалася білою вороною серед однолітків.

- Потанцюєш зі мною? – почула вона чоловічий голос біля вуха.

Марія стрепенулася, а тоді боязко повернула голову в сторону. Поруч з нею стояв її давній знайомий Дмитро. Він був старшим на три чи чотири роки. Чорне, як смола, волосся вільними хвилями спадало на чоло, темно-сині очі блищали у відблисках світломузики, ніс з невеличкою горбинкою додавав мужності та ще кількох років. Загалом він був симпатичним, але не таким як Ярослав. Для Марії Ярик – ідеал, про якого можна лише мріяти. І хоч розум твердив, що вона для нього тільки іграшка, серце мліло від однієї лише присутності.

Вона ніяково усміхнулася своєму знайомому, а тоді легенько кивнула головою у знак згоди та вклала свою долоню в його. Під повільну мелодію вони пройшли до танцмайданчика та почали рухатися в такт, коливаючись зі сторони в сторону.

- Насправді, до останнього не вірив, що це ти, поки не підійшов ближче.

- Що? – Марія, яка постійно вишукувала поглядом когось у натовпі, нарешті звернула увагу на свого партнера, - чому не вірив?

- Бо ти ніколи не ходиш на танці, - ствердно кивнув Дмитро, але, побачивши розчарування та сум в її очах, поспішив додати, - не хвилюйся і не виправдовуйся. Я все розумію.

- Справді? – Марія вигнула брови у здивуванні.

Дмитра знала ще зі школи. Він жив за декілька будинків від її, і, будучи малими, часто гралися в одній компанії. Для неї він скоріше був старшим братом, ніж потенційним кавалером.