Пролог

2000 рік

- Справді кохаєш мене? – спитала пошепки світловолоса дівчина юнака, який стояв поруч.

У нічній темряві біля невеликого сільського будиночку виділялося дві постаті закоханих, які не припиняли своїх пестощів та обіймів. Хлопець огорнув руками тендітну талію, притягуючи до себе, а дівчина погладжувала руками його шию, даруючи своє тепло.

- Безмежно кохаю, - підтвердив Ярослав, а тоді нахилився та ніжно поцілував її уста. дівчина погладжувала долонями його шию, даруючи своє тепло.

Юля встала навшпиньки та притиснулася до нього ще міцніше. Його дотики п’янили, слова про кохання змушували вірити й дурманили розум. Вона не припиняла усміхатися, волошкові очі випромінювали щастя, а душа співала про кохання. Ярослав сильніше стиснув тонку талію, легенько підійняв дівчину, а тоді обережно покружляв навколо себе. Юля весело засміялася, вдихаючи своїм дзвінким сміхом життя у спустошену вуличку.

- Ти ж знаєш, що я мушу йти вже… - сумно прошепотіла дівчина.

- Знаю, - спокійно заявив Ярослав, - твоя мама дуже сувора й наступного разу може нікуди не відпустити.

В його голосі відчувалася певна роздратованість, але обличчя одразу ж пом’якшало й він продовжив:

- Юль, ти вже доросла. Коли ти вийдеш з-під опіки своєї матері? Може розповіси їй про нас?

Сірі очі Ярослава примружилися, намагаючись краще роздивитися у темряві обличчя коханої. Юля ж переминалася з ноги на ногу, підбираючи правильні слова.

- Ярику, - звернулася вона до нього тремтячим голосом, - я розповідала їй про нас. Просто… дай мені трошки часу. Ти ж казав, що готовий чекати мене вічно.

- Я справді готовий, - зітхнув важко Ярослав, зануривши руку в своє темне волосся.

Хлопець знову пригорнув Юлю у свої обійми, а тоді ніжно трепетно поцілував пухкі уста. Вони стояли мовчки декілька хвилин й ніхто не наважувався порушувати гнітючу, але таку солодку тишу в обіймах один одного.

- Я теж тебе кохаю, - мовила нарешті дівчина.

Ярослав на мить відсторонився, уважно розглядаючи риси тендітного обличчя Юлі, тоді огорнув його долонями та солодко поцілував. Він присмоктував її губи по черзі трепетно, млосно. Його язик проникав усе глибше, викликаючи приємні сироти та жар у тілі дівчини. Хлопець однією рукою притримував її потилицю, а інша блукала спокусливими вигинами, вивчаючи їх. Коли він занурив долоню під тонку блузу, щупаючи бюстгальтер, Юля наче отямилася і тихо застогнала йому в губи:

- Ярику, ми не можемо тут…

Важко видихнувши й чмокнувши наостанок його в щоку, дівчина усміхнулася, а тоді побігла до свого будинку. Він деяку мить дивився їй вслід, так і не рушивши з місця. Коли ж важкі вхідні двері зачинилися, то Ярослав зібрався йти додому, але, трохи повагавшись, звернув у протилежну сторону.

Через двадцять хвилин він стояв під знайомим дерев’яним будинком та вичікував слушного моменту. У голові добре порахував дні, коли господар мав би бути на роботі й весело усміхнувся собі, розуміючи, що сьогодні його тут немає. У вікні горіло тьмяне світло і Ярослав постукав у двері, які тут же відчинили.

- Якщо ви до батька, то його… - юна темноволоса дівчина застигла на місці, так і не договоривши.

Шоколадне пряме волосся спадало на плечі, карі очі горіли медовим блиском, а пухкі щоки налилися ледь помітним рум’янцем. Вона була доволі милою та скромною, але нічим непримітною. Ярослав примружився від яскравого світла, кутики губ підійнялися у зухвалій посмішці, а сірі очі уважно оглядали дівчину, яка була одягнена в домашній халат та ніяково намагалася закутатися в нього щільніше.

- Твій батько на роботі, - договорив хлопець замість неї, - я прийшов до тебе, Маріє! Впустиш?

Не чекаючи дозволу, Ярослав зайшов у її будинок так, наче до себе додому. Марія опустила голову та попленталася за ним всередину. Вони були знайомими з дитинства, але дівчина не розуміла, що привело його сюди о першій годині ночі.

- Може хочеш чогось? – спитала вона, не припиняючи ніяковіти. 

Марія ненавиділа себе за реакцію на цього хлопця. Від одного зухвалого погляду вся тремтіла, щоки палали, а язик наче жив своїм окремим життям та говорив всяку нісенітницю.

- Хочу чогось, - відповів Ярослав, повільними кроками наближаючись до неї, - десерту хочу. Дуууже.

Марія відступала, поки не вперлася спиною в холодну стіну. Її карі очі виглядали переляканими, а тіло пробирало легке тремтіння. Ярослав на мить зупинився, оглянув її з голови до ніг, затримав свій погляд на грудях, які високо підіймалися та упускалися, а тоді накинувся на неї з поцілунками. Його руки міцно стискали пишну талію дівчини й поступово пробиралися під халат.

Від несподіванки вона напружилася, а коли усвідомила, що відбувається, то намагалася відштовхнути його. Ярик не прибрав свої руки, але трохи послабив хватку. Він почав ніжно погладжувати її шию, залишаючи швидкі ледь відчутні поцілунки на ніжній шкірі.

- Ти така красива, - прошепотів він їй на вушко, - не опирайся. Я ж знаю, що ти давно закохана в мене.

- Знаєш? – Марія кліпала невинними очима й зрадницьке тіло почало поступово розслаблятися.