Частина двадцять п'ята.

- Який приємний день. І не тільки для мене, Романе, для Вас теж, -продовжувала щиро тішитись Інеса

- Починайте вже, - буркнув Роман. – я готовий до нищівного удару.

- Готові? – зверхньо перепитала жінка і її обличчя змінило свій вираз. Очі стали серйозними і навіть сумними і за хвилину жінка вже мала дуже заклопотаний вираз.

- Справді, маю дещо сказати не дуже радісне, але попрошу усього Вашого розуміння. – винувато скоромовкою почала Інеса

- Що Ви зробили? – захвилювався Роман. – Ви щось зробили Магді?

    Обличчя Інеси за хвилину стало жорстоким, вуста перетворились на нитку, брови насупились, а погляд гострим ножем полоснув Романа.

- Романе, не будьте дурнем, дуже Вас прошу. – безпардонно прошипіла вона. – Ви забуваєте, хто із нас двох її мати.

    А за хвилину знову безтурботно і з милим обличчям:

- Не розумію, що може подобатись в такому типові, як Ви. Такі ж за хвилину здатні зіпсувати настрій на весь день.

    Офіціант приніс замовлення і вправно сервірував обід. Роман сидів із похмурим обличчям.

- А Ви не дуже то й ввічливі, хлопче. Хто це вчора із захватом обзивав мене тещею? І де Ваш запал? Ви не хочете налагодити з нею стосунки?

- З ким? – не зрозумів Роман, він неуважно слухав.

- З матір’ю Вашої коханої. – терпляче повторила Інеса, намагаючись зрозуміти його. – Чи може Ви вже передумали? Так не соромтесь і кажіть про це. Це було б неабияким полегшенням для обох сторін.

- Для яких обох сторін? – перепитав Роман. - У нашому із Магдою коханні  ми на однаковій стороні. А Вас там і близько нема.

- От про це ми і поговоримо, майбутній зятю. – з ентузіазмом мовила жінка. – Отут Ви неприпустимо помиляєтесь. І звідси ідуть усі непорозуміння. Зрозумійте, Магда не сирота, що потребує Вашого захисту. Можливо якийсь час, вона його потребувала. Але хіба Ви не зрозуміли нарешті, що це тому, що мене не було поряд із нею? Зараз ми порозумілися  і все владналось.

    У Інеси і справі був гарний апетит, вона вміло відрізала шматочки м’яса і швидко розправилась із салатом. На неї було приємно дивитись і Роман теж взявся до свого замовлення. Їжа була смачна, місце приємним, компанія, правда, не дуже його влаштовувала, але він розумів, що жінка права – вони змушені знайти спільну мову.

- Я люблю свою дочку, хоча Ви думаєте по іншому. І я все зроблю для її щасливого майбутнього. – продовжила Інеса

- Я теж люблю Магду і хочу щастя для неї. – відповів Роман.

- Отут, я дуже вибачаюсь, але Ваші дії говорять про інше. Про те, що більше за все Ви думаєте про себе. Романе. І це – нормально, повірте. Усі люди думають тільки про себе. Про свої бажання та їх задоволення. І тільки матері завжди думають про благо своїх дітей.

- У мене теж є мати. – зауважив чоловік. – Я не сперечатимусь щодо турботи матерів. Але Ви помиляєтесь, коли бачите в мені тупого егоїстичного самця.

- Тоді як пояснити Ваші заручини, Романе? – вкрадливо запитала Інеса і її очі зблиснули. Видно було, що вона таки вивела бесіду в потрібне їй русло. – В машині, в дорозі, нашвидкуруч. Дякую, що хоч не скористались дівчиною там же, в машині.  – презирливо закопилила губу жінка.

     У Романа запалали вуха. Як вона вміє отак точно врізати своїм словом. І як вона права. Його Магда заслуговує усього найкращого, а він не врахував простих дівочих бажань: у найкращий день бути найкращою. Для нього це було неважливо. Але жінки… Це живить їх. Ох, ті емоції і переживання, а ще красиве місце, вишукана сукня, поряд друзі і рідні. Він навіть не поцікавився чи хоче вона цього. Він був майже впевнений, що Магді теж було байдуже у той момент. Але не спитав. Не запропонував. Позбавив можливості. Усі ці формулювання зараз і використовує хитра Інеса. То він не Магду позбавив можливості вибору, то він себе позбавив можливості достойно відповісти щось її матері.

- Але я вже погодився, Інесо. Я ж погодився із Вашими аргументами і визнав свою помилку. Я ж сказав Магді, що її мати права і ми все зробимо, як належить. – тільки й спромігся сказати .

- Чудово. І Ви ж розумієте, що Вам я цього ніколи не пробачу? – закінчила головну думку Інеса.

- Ви перебільшуєте, Інесо. Життя і так посилає людині безліч проблем. Може не будемо шукати їх там, де немає. – примирливо почав Роман, але презирливий погляд жінки його зупинив.

- Краще не говоріть нічого, за що Вам потім буде соромно. Не продовжуйте принижувати мою дочку. Такі заручини ганьба для будь якої порядної, освіченої дівчини. Запам’ятайте і не починайте викручуватись і видумувати щось неіснуюче.

- Я й не хотів… я просто…, ми ж не зможемо весь час перебувати в стані ненависті.

- Не можемо, Романе. І не будемо. Як правило, ми не ненавидимо малознайомих людей. Правда? Ну звідки їм знати про нас, бодай, щось? Вони не знають, і знати не хочуть, і це правильно, бо ми малознайомі чужі люди.

І якщо Ви хочете із статусу малознайомого чоловіка перейти у якийсь інший, то Вам прийдеться постаратись. А якщо врахувати, як Ви принизили Магду, то дуже-дуже постаратись.

- Я готовий Інесо, я готовий усією душею. Але не ускладнюйте,будь ласка, нам і так не легко. – вирвалось у чоловіка і у Інеси знову хижо блиснули очі.