Частина двадцять третя. Карміновий колір.

Після розмови з Алісою Роман вирішив поспілкуватись і Інесою Ігорівною. Щось не давало йому спокою. Так тихо і непомітно вона зникла з горизонту, наче і не намагалась зустрітись із дочкою. Вона не могла передумати, Роман був впевнений в тому. То чому ж вона зникла? Не довго думаючи швиденько набрав її номер.

- О, Романе, як вчасно. – приємним голосом защебетала Інеса Ігорівна, – а ми тут про Вас розмовляємо.

- Ми? – здивувався чоловік. – З ким це Ви розмовляєте?

- Як із ким? – іронічно мовила жінка,–  з лікарем, з ким же іще мені Вас  обговорювати?

   Як добре, що Роман був морально готовий до будь-яких вивертів Інеси,  тому він не дуже здивувався, що вона із самого ранку вже в лікарні.

- Оце так, Інесо Ігорівно, тільки сонце встало, а Ви вже свого зятя обговорюєте. - шпигонув її Роман, торжествуючи в душі.

- Я б так не поспішала, на вашому місці, Романе. Наречений, то ж іще не зять. Між ними прірва. – засміялася жінка.

- Не така вже й прірва, Інесо Ігорівно. Не перебільшуйте. – вперто провадив Роман, але відсутність будь якої негативної реакції Інеси одразу стурбувала його.

    Між ними вже стало традицією: відсутність хвилювання одного, автоматично стає причиною для хвилювання іншого. Отже, Інеса зовсім не турбувалась з приводу їх із Магдою заручин. Турбуватись випадало Романові і у нього, раптом, занило в грудях. «Господи, ну що ж це за жінка така? Ще не бачив її, а вже мені недобре» - кепкував сам із себе Роман. Він не міг одразу поїхати в лікарню, тому змушений бути сумирним, щоб хоч щось вивідати у Інеси.

- Як там моя наречена, Інесо Ігорівно? – намагаючись бути спокійним запитав Роман.

- Ви мене питаєте? Це ж Ви вчора цілий день були разом. – роздратовано мовила жінка.

- О! Тепер впізнаю свою майбутню тещу, – торжествував Роман, – а то я навіть розгубився зранку. Якась приємна весела дівчинка відповіла. Але тепер серце забилось від Ваших знайомих інтонацій.

- Не говоріть дурного, Романе. Я ніяка Вам не теща. В мріях побачите. – мимоволі видала себе Інеса.

- Отак, значить порівняння із дівчинкою Вас не розізлило? А я боявся. Хвилювався, можна сказати – жартував Роман, забувши про свої наміри бути сумирним. – Чого ж Вам так правда не подобається? – запитав уїдливо.

- Чого Ви телефонуєте, Романе? У мене розмова із лікарем. Вибачте, але я не можу теревенити із Вами. – відрубала сердито жінка.

- Хвилювався за Вас. Що? Не вірите? Це правда. Вчора цілий день не чув Вас і не бачив. Можна, навіть, сказати, скучив за нашими приємними бесідами.

- Я пізніше Вам подзвоню, – відповіла Інеса Ігорівна і відключилась.

     Роман не знав, що й думати і вирішив поговорити із Магдою. Треба дізнатись, як вона сьогодні. Інеса не зволила відповісти на його питання, отже він сам почує відповідь від своєї нареченої. Але телефон Магди був відключений. Це було вперше, за весь період її перебування в лікарні. Тепер вже Романові стало не до жартів і він набрав номер шефа, домовляючись про запізнення. Олексій Сергійович розгнівався і сказав, що дає йому лише годину, щоб владнати особисті справи і Роман поспішив у лікарню.

     В лікарні він був змушений пів години чекати в коридорі, під кабінетом лікаря. Магда із матір’ю все не виходили.

    Є люди, які безнадійно малі. Вони зможуть взяти тебе рівно стільки, наскільки здатні охопити. Вони візьмуть рівно те, що зможуть зрозуміти. І всі

твої безкраї простори і глибини залишаться за межею їх сприйняття, тому що у них все вузько, коротко і банально. А є інші люди, що здатні охопити твій всесвіт повністю, і бачать навіть більше, ніж бачиш ти сам в собі. Тому не потрібно урізати свої всесвіти до розмірів вузького чужого «віконечка» в світ. Ти задихнешся у ньому. Десь є і твоя людина, що здатна оцінити красу і привабливість саме твого всесвіту.

    Роман щиро вважав, що Магда, саме така людина. Жінка, яка зрозуміє і закохається у його всесвіт, а тому готовий був чекати вічність.

    Нарешті Магда випурхнула із кабінету лікаря і кинулась в його обійми.

- Романе, я така щаслива! – вигукнула вона. Личко її сяяло і вона вигляділа

і справді щасливою.

- Сталося щось хороше? – все ще хвилюючись перепитав Роман.

- Не знаю. Я просто радію, що мама не сердиться. Вона пробачила мені, а я

їй і, можливо, ми зможемо відновити наш зв’язок. Як ти думаєш? – перепитала його вже тихіше.

- Чому ні?  - весело заявив чоловік. – У світі немає майже нічого неможливого.

     Магда легко присіла на стілець і швиденько посвятила Романа у події сьогоднішнього ранку.

     Виявляється, Інеса ще вчора «підготувала» лікаря і зранку вони вже удвох розбудили Магду. За порадою лікаря мати не вдавалась до звинувачень. «Інесо Ігорівно, - радив лікар, - розділіть свої бажання на дві частини і приємнішу презентуйте першою» Інеса так і вчинила. Вона обняла свою дочку, поплакала докоряючи, що та так довго сердилась на матір, і , навіть, покаялась у своїх вчинках. «Хай дитина заспокоїться, - повчав він. - і видужає, а потім з’ясуєте усі важливі моменти, якщо буде така необхідність» Така необхідність завжди є, але Інеса не стала сперечатись. Якнайшвидше забрати дочку додому і позбавитись усіх оцих випадкових порадників – було її метою. І вона не схибила. До приїзду Романа, вона помирилась із дочкою і домовилась із лікарем про виписку Магди наступного дня.