Частина двадцять два.

     Телефонувала Аліса і кликала на каву. Жінка знала про його плани на сьогодні і Роман здивувався її запрошенню.

    - Я не знаю, Алісо. Ми тут із Магдою. У нас важка розмова. Можливо іншим разом, добре?

    - Чого це вона кличе тебе на ніч глядячи? Скучила? – роздратовано спитала дівчина. – Ти часто так ходиш до неї?

     Роман здивовано витріщився на Магду. Дівчина сердито дивилась прямо йому в очі. Отакої. Що це за прояви?

    - Ти смієшся? – тільки й спромігся запитати.

    - Ха-ха-ха! – повільно вимовила Магда. - Схоже на сміх? І чому ж ти відмовив їй? Погоджуйся. Висади дурну Магду в лікарні, а сам мчи до приємної Аліси. Чоловік її в лікарні, кубельце порожнє і..

     Магда не встигла закінчити, смачний ляпас обірвав її слова. Дівчина закрила обличчя руками і вибухнула плачем. Вона розтирала по обличчю сльози і невтішно хлипала. Роман обійняв її за плечі і вона покірно притулилась до нього.

    - Вибач, ясочко, але ти не в собі. І я здається теж.

Роман гладив її волосся, і взявши за ніжне підборіддя наблизив її личко до себе. Магда продовжувала плакати і чоловік зрозумів, що це добрі сльози. Може вона нарешті виплаче усю ту отруту, якою отруїло її життя.

Він ще міцніше пригорнув її до себе.

    - Значить поїдемо на каву удвох. – роздумував уголос Роман. – І викреслимо цю проблему із велетенського списку наших проблем.

    - Ні, я не поїду. Ти що? Це незручно. Ми незнайомі.

    - Ну не зовсім незнайомі, я б сказав. Ти – ревнуєш мене до неї, вона тебе до Віктора. Ми одна велика сім’я, виявляється. – іронічно сказав чоловік.

Магда винувато глянула на Романа.

    - Вибач за цю дурну поведінку. Ти правильно зробив, я заслужила.

    - Дай но я подивлюсь. Щока болить?

    - Ні, ні. Все нормально. Ти не сильно. – віднікувалась дівчина.

    - Ніхто не заслуговує такого, Магдо, запам’ятай. Не кажи, я заслужила. Вибач за це. Але я не зміг контролювати себе. Я вперше це зробив. З тобою. Я просто не вірю в це. – виправдовувався чоловік.

    - Це наша фамільна риса –доводити чоловіків до сказу. – потупивши оченятка мовила дівчина.

    - От зараз  - повірю. На хвилину я втратив розум. Прости мене. Я не повинен був так реагувати. Щось ми зовсім потонули в негативі.І ти знаєш, це непогана ідея – заїхати до Аліси разом. Повідомимо їй новину. Вона зрадіє за нас.

    - Ми ще не закінчили нашу розмову ,– твердо вимовила Магда. – Я більше ні на хвилину не відкладу це жах мого життя. Дозволь, я закінчу. – попросила вона.

Роман підняв руки, ніби здаючись в полон і Магда продовжила:

    - Пам’ятаєш ситуацію із підлітковим скандалом, коли ми переодягались для полювання?

   - А то!  Таке хіба забудеш – скептично відповів Роман.

    - Останній раз все закінчилось погано. Для нас усіх і для моєї мами теж. Не знаю, що пішло не так ,але нас в той  вечір виловили в барі, як зайців. І бармена з офіціантом, що допомагали нам.

    - Правильно зробили. Оті ваші ігри, якісь не зовсім нормальні. Уявляю обличчя Інеси Ігорівни. Ти, мабуть добряче розважилась? - саркастично мовив чоловік.

    - Ти помиляєшся. - тихо відповіла Магда. - В той день я втратила щось дуже важливе для мене і мені все ще боляче від того.

  - Ти говориш про довіру матері?

    - Так і не тільки про довіру. Зникла наша близькість. Спочатку вона дуже ображалась. Я думала вона пробачила мені, але згодом зрозуміла, що ні. Вона не вміє пробачати. Мама і сама від того страждає, але так і не навчилась. Я знов захотіла повернути нашу близькість, бо  була далеко і  сумувала без неї. Мама завжди тримала дистанцію наче показувала, що пам'ятає - мені не можна довіряти. Мої друзі завжди викликали запитання.  Все що я робила, все це було сумнівно. Мабуть, треба було змиритися. Діти виростають, все міняється. Ми з мамою теж змінились. Мабуть, так було б правильно. Але я вирішила, що придумала гарний варіант для зближення. Це знайомство, наче підштовхнуло мене. Я душевно дозріла до того, щоб усе відновити. Але бачиш, як усе вийшло? Навіть у страшному сні людині не може приснитися те, що може відбутися із нею насправді. – зітхнула дівчина.

    - Тобі треба покинути уже цим перейматись. Я майже впевнений, що все трохи не так, як ти думаєш,- заперечив Роман.

    - Чому це? – палко мовила Магда. – Бо я дурна і психована?

    - Господи, Магдо, я прошу тебе не говори такого. Просто усі ми бачимо тільки одну сторону. Людина така істота, що про все судить зі свого боку. Згадай отой дотепний малюнок про 6 і 9. Пам’ятаєш?

     Магда пам’ятала. Тоді вони із Романом довго сміялись, розмірковуючи про стосунки. І Роман наполягав, що через це, усі сварки у сім’ї. А Магда тоді сказала…Що ж вона тоді відповіла йому? Це було невідомо, бо дівчина не пам’ятала.

    - Мені це зовсім нічого не пояснює. Ти хочеш сказати, якщо стати з іншого боку, то мій батько перестане бути моїм батьком?

    - Магдо, ти спочатку виріши, що тебе засмучує більше: твоя мати, чи твій, так званий батько? А тоді вже будемо міркувати, що далі.