Частина сімнадцять. Усі кольори любові.

      Магда посміхнулась і хитнула головою. Її очі з любов’ю дивились на чоловіка. Чому раніше вона його не помічала. Раніше він був зовсім звичайним. Це був якийсь зовсім інший Роман. Він виявився її неочікуваним щастям.

     - Я знала, що ти мене зрозумієш. Я відчувала це. Ти розумієш, що це означає? – схвильовано запитала дівчина.

   - Що це означає, мій прекрасний теоретику? – перепитав, усміхаючись, Роман

   - Це означає, що я можу усе тобі розповісти. Усе. – тихо мовила Магда і її очі налились сльозами. – Тепер ти - мій психотерапевт.

   - Ясочко моя, - спокійно сказав чоловік, дивлячись в прекрасні зволожені очі дівчини, – навіть, якщо ти вбила людину, або декількох, я на твоєму боці. Значить, так потрібно було. Тільки будь щасливою, добре?

    Роман взяв її руку і поцілував кожен пальчик. Ніжна і казкова мить зруйнувала усі бар’єри, які заважали Магді наблизитись до цього чоловіка і вперше за багато днів вона зітхнула з полегшенням.

    - Розумієш, вона адекватна. У неї немає проблем. Це не наш випадок. Вона ясно мислить. Це не хвороба Романе. – продовжувала Анжеліка.

     З чистим сумління і у гарному настрої вона пригощалась смачною кавою, яку лікар Роман готував собі удома, і тепер винагороджував колегу. Сидячи на шкіряній канапі, вони обговорювали останню розмову Анжеліки із Магдою.

   - От послухай, я приємно вражена сьогоднішнім нашим спілкуванням. Вона навіть має свою теорію червоного кольору.

    - Червоного? Це кров? Щось на зразок родинних зв’язків?- відкушуючи шоколадку, запитав лікар Роман.

    - Ні, пане лікарю, відволічіться від своєї професії і уявіть, що ви звичайна людина. Червоний - це усе живе. Усе, що моє душу і здатне до життя,  здатне до емоцій і переживань на цій планеті.

    - Але чому червоний? Я б асоціював усе із зеленим. Хіба не зелений завжди символізує життя. – здивувався лікар Роман.

    - По перше, це не зовсім символ життя. – посміхаючись мовила Анжеліка. – Магда намагається  структурувати щось на зразок емоцій і відчуттів. І вона відштовхується від основних кольорів. Ти знаєш щось про них?

    - Щось я не дуже розумію. Чорний і білий? – намагався вгадати лікар Роман.    

      - Хвилиночку, лікарю! - Анжеліка підняла вгору тонкий пальчик  і почала щось шукати в телефоні.  - Я не читатиму тобі усього, тому що теорія кольору - це ціла наука для художників, дизайнерів, тобто, для усіх, хто має справу з кольорами. Ми з тобою тут блудитимемо, як у лісі, бо класифікують їх по різному. Нас же цікавить один розподіл, який вибрала для себе Магда. Увага – червоний, жовтий і синій! Розумієш?

    - А зелений як? Він у неї не основний? – поцікавився лікар.

    -  Слухай, зелений – є результативним кольором від суміші жовтого й синього.  Розумієш? Він похідний. Вона не відносять його до основного. У неї основний - червоний.

    - Дивно. Іноді дізнаєшся цікаві речі. – посміхнувся лікар. – Так продовжуй же.

     Анжеліка допила свою каву і натхненно продовжила. Через декілька хвилин лікар Роман був повністю згоден зі своєю симпатичною колегою. Хвора людина ніколи не змогла б вибудувати таку струнку теорію. Так, вона була якась трохи однобока і, по дівчачому, наївна, але в притомності основоположника такої теорії не можна було сумніватись. У Магди прекрасно працювала голова. А ще дівчина була фантазеркою із прекрасною уявою. Єдиним недоліком пацієнтки лікар назвав би її надмірну чутливість. Життя ранило її дужче ніж інших. Можливо звідси витікає таке живе сприйняття емоцій усього живого. Червоний, яскраво-червоний, червоногарячий, кармін. Звідки воно у неї? Але більше всього його вразили слова дівчини, які йому передала Анжеліка.

     «Я – алізариновий, це я точно відчуваю, я завжди алізариновий. Це похідний колір, там є домішки, як і в мені. Завжди сумніваюсь, завжди боюсь, завжди недовіряю. Мене треба малювати алізариновим кольором. Він швидко вицвітає на сонці, а значить він - не стійкий і у мене є надія, стати червоною. Справжньою» 

     Це були слова людини, яка не тільки глибоко переживає, а й здатна до аналізу і висновків. Із логікою тут усе було гаразд. Взагалі, із Магдою все було гаразд, це вони із Анжелікою ганялись за привидами. Яке полегшення. Щось змінилось за останні дні, а вони це пропустили. Щось невловиме і дуже важливе.

     Червоний – це звичайний колір живої істоти, її емоції і переживання. Червоно гарячий – це, коли підвищується градус емоцій, а значить це – пристрасть, любов, хіть.  Кармін – червоний з м’яким відтінком синього. Синій охолоджує. Отже кармін – це колір стриманості, обітниць, а також страху і страждань. Ціла система, ціла градуляція емоцій.

    - Господи, Анжело, тут ціла система. Бери, розвивай, досліджуй і ось тобі ступінь доктора наук. – сміючись, вигукнув лікар Роман.

    - Так, а тепер неприємний момент. – перебила його вигуки жінка. – Магда не знає, якого кольору стосунки діти-батьки. Зовсім не знає. Розумієш?

    - Тобто? Свого Романа вона одразу віднесла до червоногарячого, а матір не знає, куди?

    - Так. Не знає. Вона щось намагається собі пояснювати, але.. - лікарка встала і підійшла до вікна.  - У них проблеми зі стосунками. Мати – дочка. Щось вони не поділили. Вони щось переживають саме зараз.