Частина п'ятнадцята. Магда. Алізариновий.

     Роман повертався з лікарні у знервованому стані і перед очима весь час стояла Магда, що раптом зблідла і вхопилась за живіт. Ця її хвороба, раптові напади болю лякали його найдужче. Він усе міг зрозуміти: і поганий настрій, і злість і людську ненависть. Але оці жахливі напади. Він дуже погано почував себе. Його кохана дівчина тане, як свіча, а він нічим не може допомогти. Що ж він за чоловік? Що він за безпорадна істота.

    «Не треба себе накручувати, тільки моїх істерик ще не вистачало» - подумав чоловік. Роман розумів, перед ним важливе і дуже складне завдання. Колись він чув від когось із друзів свого батька, як з’їсти слона.  Якщо здається, що ти ніколи не впораєшся, то треба починати робити хоч щось. Будь-що стосовно цього завдання. Почни з мінімальних зрушень. Як то кажуть, з’їсти слона маленькими порціями. Слон великий – це лякає і створює відчуття неможливості виконання наміру. Необхідно повернути собі контроль над вирішенням малого завдання. Роман  вже бачив проблему і хотів її вирішити – це вже не абищо.

     Міркування і роздуми нічого не дали. Але хлопець потроху заспокоївся. Сьогодні дівчина була наче ближчою. Все розповіла про сни. Через якийсь дурний сон вона ходила до Віктора, щоб поговорити із ним. Це фундаментально! Роман добре знав, як Магда ставилась до Віктора. «Але вона усе ж таки пішла!» - дивувався чоловік. – «Що ж то за сон такий?»

    Роман просив розповісти йому увесь той сон, але Магда ніжно посміхнулась і сказала, що він не суттєвий і вона не дуже добре його пам’ятає. Іноді вона його дивувала. А іноді дівчина лякала його. От сьогодні вона сказала, що бачила уві сні ромашкове поле. Вона бачить віщі сни? У Романа питань було більше, ніж відповідей.

     Під’їхавши до свого будинку, Роман іще довго сидів у машині, плануючи завтрашній день. Йому хотілось зайти в квартиру, залишивши всі турботи за дверима. Завтра потрібно на фірму, там роботи – непочатий край. Завтра у нього зустріч із Магдою і йому хотілось зробити їй якусь приємність. Але яку? І чи потрібні їй зараз сюрпризи. Може краще з лікарем порадитись? Так нічого і не придумавши, Роман рушив до дому.

     Ліфт, опускаючись і піднімаючись у шахті, видавав жахливі звуки і чоловік подумав, що непогано було б викликати майстра. Вночі цей звук іноді лякає. Так не повинно бути. Зрештою, це місце для відпочинку. «Спальний район – це місце, де людина спить» - думав чоловік. –«Тільки спить. А все інше із нею відбувається десь далеко». Це була правда. Романові хотілось одного – прийняти душ і міцно заснути . Але сьогодні його чекав іще один сюрприз.

     Не встиг Роман зайти в квартиру, як у двері подзвонили. Здивований чоловік навіть у вічко на дверях не глянув. На порозі його квартири, в ароматах дорогих парфумів, у всій красі і величі стяла Інеса Ігорівна. Вона знайшла його.

    Романові забракло слів. Він так і завмер біля відчинених дверей. Інеса Ігорівна вмить збагнула, що добре ошелешила чоловіка і сміливо процокала  підборами прямо на кухню. За хвилину Роман, прийшов до тями і зачинив двері.

    - Кажуть, що люди вже давно винайшли телефон. – бовкнув він, глипнувши на жінку.

     Інеса Ігорівна була одягнена в червоний брючний костюм із товстого сукна. Вишукані черевички, рукавички, золотий браслет, перстень: все це видавало в ній жінку, яка себе любить і пестить. Правду кажучи, це все їй пасувало і було підібране за смаком. Жінка стояла серед кухні і мовчки дивилась на хлопця. Пасмо темного волосся прикривало її щоку, мерехтіли сережки, виблискував кулон. «Це точно діаманти» - вгадав Роман. Якби вона не розізлила його так минулого разу, він був би зачарований її образом. Але він дуже добре пам’ятав її єхидство і тому незворушно спостерігав за нею.

    - Кажуть, що у пристойних людей гостям пропонують каву? -  в тон йому відповіла жінка.

   - Не пам’ятаю, щоб я кликав Вас у гості. – грубувато мовив Роман

    - Романе, не будьте грубим. Вам це зовсім не пасує. Брутальність Вам не загрожує. Ви зовсім інший. – мовила Інеса Ігорівна примирливо, ковзнувши поглядом по інтер’єру. – Не чекала, що у Вас так затишно. – підлещувалась вона.

    - Справді? Це що – безкоштовна консультація психолога на дому? Гороскопи? Удосконалення інтер’єру? – не вгамовувався Роман.

     Інеса Ігорівна раптом круто розвернулась на підборах і рішуче відкрила шафку з сервізом.

    - Ну що ж, значить самообслуговування, – зітхнувши мовила вона і зупинивши погляд на маленьких філіжанках, почала діставати їх.

    - Це трохи занадто, Вам не здається. – тихо мовив хлопець. – Я зроблю нам каву, а Ви швиденько поясніть мені причину Вашої нічної появи. Я стомлений і хотів би відпочити.

     Роман дістав джезву і почав готувати каву. В очах жінки на мить з’явився переможний блиск але вона швидко потушила його. Роман був не такий вже й простий. Але головне, він був вихований. Вона дуже надіялась на розмову.

    - Мені потрібна Ваша допомога. - почала жінка

    - Овва! Сказати, що я здивований - це збрехати. - Засміявся чоловік. – Якби я не був потрібен, я б Вас, навряд, чи побачив.

    - Романе, Вам не зрозуміти почуттів матері – почала Іннеса Ігорівна, піднявши на хлопця «янгольське обличчя».

    - Стоп, стоп! -  вигукнув Роман. –Дорога, мамо Магди! Якщо Ви не припините свій театр, то розмови не буде.