Частина чотирнадцята. Магда. Червоний.

     Зовнішність нової лікарки здивувала Магду. «От, що значить –шаблонне мислення» - подумала дівчина. Вона підсвідомо чекала золотоволосу діву. А тут…

     Анжеліка не була некрасивою. Її зовнішність була привабливою але неочікуваною для Магди. Смаглява шкіра, коротке кучеряве волосся і великі сині очі. Жінка була одягнута в шкіряний піджак і якісні фірмові джинси. Гарні парфуми і вишуканий манікюр видавали у ній людину зі смаком і з грошима. Якби Магда не знала її імені, вона не була б так здивована. Коли Магда зайшла до кабінету, жінка піднялась їй назустріч.

    - Заходьте будь-ласка. Я – Анжеліка. Присядьмо на канапі – запропонувала приємним голосом.

    - Дякую. - мовила Магда.

    - Я хочу вибачитись, Магдо, ми повинні були зустрітись зранку але мене затримали в клініці. – почала із вибачень лікар Анжеліка. – Надіюсь у Вас немає на сьогодні якихось нагальних справ? Ви вільні впродовж дня?

    - Я у лікарні – сором’язливо посміхнулась Магда. – Чим я тут можу бути зайнята? Процедур сьогодні немає. Але про це, напевне, Вам повідомив мій лікар? – мовила вона.

    - Я мала на увазі особистих справ. - уточнила Анжеліка. – Друзі, сім’я. зустрічі. Розумієте? – посміхнулась вона

    - Зустрічі? Ні. Я тут одна. Хіба що…- несміливо почала дівчина

    - Хіба що, що? – підштовхнула словами лікар

    - Друг. Мав прийти мій друг. Роман. Але у нього теж, мабуть, справи. Не прийшов. А отже, я вся Ваша – спробувала пожартувати Магда.

    - Друг Роман, лікар Роман. Так загадково. – підтримала жартівливий тон Анжеліка і щось записала у блокноті.

     Після двогодинної розмови Магда залишала кабінет із приємним почуттям, ніби вона поспілкувалась із подругою. «Така приємна і відкрита» - промайнула думка. Дівчина вперше після спілкування з лікарем відчувала себе спокійно. «Добре, що вона мій лікар. Зразу видно, що розумна. І добра. Вона точно дасть мені хорошу пораду» - подумки тішилася Магда. Єдине, що турбувало її, десь там глибоко в середині, це питання, чому Роман так і не прийшов.

     А Роман прийшов. Сьогодні Роман, як взірцевий відвідувач одразу зайшов до лікаря Романа. Це було зв’язано, не тільки з його бажанням не настроювати того проти себе, а й з необхідністю з’ясувати, що там сталося тоді в палаті Віктора. Чому Магда пішла туди? Зранку в піжамі. Це було щось зовсім не схоже не неї. Він крутив цю ситуацію у своїй голові на усі боки і нічого не виходило. Не було чого робити у тій палаті Магді. Якась загадкова ситуація.  

     Вийшовши від Аліси, він заспокоївся трохи. Аліса перебільшувала і це було точно. Але її можна було зрозуміти. Жінка, як то кажуть, дула вже й на холодну воду. Шкода її. Чи зможе вона хоч колись довіряти своєму чоловікові?

     Роман радів, що Аліса пробачила Віктора. Все ж таки він Вікторів товариш. Але десь, в глибині душі, він не поділяв її суджень. Здавалося, що усе пробачати коханому може тільки хворобливо залежна людина. Навіть у дуже закоханих людей завжди існують червоні лінії. За якими перебуває вже інша реальність. І довіра там вже не живе. Для Романа не існувало кохання без довіри. Чи справиться із цим Аліса? Чи не підведе її знову Віктор?

     На жаль, Магдин лікар нічого нового повідомити Романові не зміг. Про той ранок можна було ще запитати у Віктора і Роман запланував поговорити із ним про це в найближчі дні. Хлопець був змушений поїхати ні з чим, навіть не побачивши Магду. Раптово зателефонував шеф і попросив негайно приїхати. Лікар обіцяв все пояснити Магді але Романові це зіпсувало настрій на весь день.

    - Він був тут, - заспокоював Магду лікар. – Він приїхав, як і обіцяв. Але його раптово викликали на роботу.

    - Рап-то-во - по складах вимовила Магда. – Зрозуміло!

    - Мені не подобається твоє «зрозуміло». Адже це правда.

    - Я Вам вірю, лікарю. Хіба я проти? Правда то й правда – зітхнула Магда. - У мене завжди були проблеми із стосунками. Це нормально.

    - Немає у тебе ніяких проблем у стосунках із Романом. – підвищив голос лікар. – Що ти вигадуєш?

    - Я ніколи не вигадую. Його я вже більше тижня не бачила. Декілька днів уже навіть не чула. Якби я сама йому не подзвонила, то він би так і не озвався. – пояснювала Магда. – Я змусила його пообіцяти, що приїде. Тому він і не приїхав. Це було моє бажання. Не його. – розкладала «по поличках» Магда свої висновки.

    - Магдо, Ви можете намалювати собі трагедію, якщо хочете. Але реальність інша.

    - Яка ж вона? – посміхнулась Магда

    - Я вже говорив, що заборонив йому Вас турбувати, доки Ви були в такому меланхолійному стані. Навіщо Ви перекручуєте? – лікар був незадоволений і його блакитні очі потемніли і стали зовсім сині.

     «Як у лікаря Анжеліки» - подумала Магда, а вголос запитала - І я можу йому зателефонувати?

    - Звичайно, якщо хочете. – відповів лікар і покинув кімнату.

    - Якщо хочете… – відлунням повторила дівчина і підійшла до дзеркала. – Чого Ви хочете, Магдо? – запитала у свого відображення.

     Через півгодинних роздумів, вона таки зателефонувала Романові. Магда вирішила потурати своїм бажанням. Зрештою, їх у неї було, не так і багато.