Частина десята. Магда. Червоногарячий.

     Магда хвилювалась перед кожним відвідуванням театру. Особлива атмосфера, публіка, настрій. Сама будівля театру виривала людину із буденності, розбуркувала в душі щось таємниче, романтичне і до болю приємне.

     Сьогодні в театрі знову «Дон Жуан». Подружки відмовились, мовляв, бачили вже, а Магда готова була дивитись цю постановку безкінечно. Чимось вабив її цей абсолютно негативний герой. Вона, звичайно, засуджувала його безпринципність і аморальність. Він безперечно, негативний персонаж. Але пропущений через мистецькі жорна Дон Жуан набув привабливих сторін, спеціально для романтичних панянок. Хай тремтять і насолоджуються спогляданнями гріховного звабника і губителя жіночих сердець.

         Вечір вдався на славу. Все ще під враженням дійства схвильована Магда, як завжди після вистави, вирішила трошки побродити містом. Погода балувала. Хотілось дихати на повні груди і дивитись на зірки.

     «А небо зовсім чисте. Яскраво як зірки сяють» - подумалось дівчині. У місті яскравих зірок побачиш не часто.

- То Вега! – почула Магда – Вона входить до сузір’я Ліри. Найяскравіша блакитна зірка Трикутника, якого можна побачити тільки влітку і восени.

     Дівчина оглянулась. Позаду неї стояв чоловік і посміхався. Світле пальто, капелюх, модна борідка. «Симпатичний дядечко» подумалось Магді. Вона посміхнулась у відповідь.

- Справді? – мовила, щоб щось сказати.

Чоловік зробив крок ближче. На Магду глянули темніші за нічне небо очі і вона, засоромившись, подивилась на небо. Чоловік підійшов ще ближче і Магда відчула прекрасний парфум. Він теж подивився на нічне небо.

- Від нас до Веги не так вже й далеко. Якихось 25 світлових років. – чи то пожартував, чи пожалкував незнайомець. – До речі, я Максимільян.

- Магда. – тихо представилась дівчина.

- Магда. Яке незвичне ім’я. Ви не місцева? Ви прибалтійка? – приємним голосом продовжив її новий знайомець. Магда мовчала, бо була зачарована його голосом, його парфумом і його появою «ні звідки».

Вище середнього зросту, зі смаком одягнений чоловік був дуже доречним тут ввечері, біля театру. Наче заключний акорд музичного твору, яким щойно насолодилась дівчина.

-   Ви не скажете? – грайливо перепитав чоловік

-    Не скажу? Чого саме? – здивувалась Магда.

-   Чи ви приїжджа, чи місцева. Це таємниця, я правильно зрозумів? – жартував Максимільян.

     Магда тільки посміхнулась у відповідь.

-   Тоді я не буду надокучати своїми питаннями і прошу дозволу супроводити прекрасну Магду до її палацу.

-   Ні, дякую. То зайве. – скоромовкою відмовила Магда. – Я візьму таксі.

    Новий знайомий Магди, був неординарною особистістю. Він одразу погодився:

     -  Як побажає моя прекрасна панна. – мовив  з усмішкою і вклонився.

     Сказати, що Магда була здивована, це дуже сильно применшити силу емоцій, які вона відчула в той момент. Магда була заворожена. Що відбувається?

     Чоловік щиро і широко посміхнувся дівчині. – Тільки не кажіть, що я Вас налякав. Будьласка, я хотів бути галантним. У мене хоч трошки вийшло?

-  Ви були дуже переконливі! – хіхотнула Магда

- Так собі, еге ж?  На трієчку? – сумно перепитав Максимільян

- За щирість п’ятірка. Справді. – підіграла Магда.

    Чоловік наблизився до Магди і заглянувши в очі запропонував. – Пропоную ловити Ваше таксі разом. Як вам ідея?

   Магда погодилась і вони разом повільно побрели до парку, де була стоянка таксі. Можна було зловити таксі і біля театру, і Магда чомусь запанікувала. Такий елегантний чоловік, а вона простенько одягнута. Добре, що вечір. «Хоч би він не помітив, що я без макіяжу» - нервувала Магда. Їй чомусь дуже хотілось йому сподобатись. Вона краєм ока, непомітно розглядала його і, він все більше й більше зачаровував її.

    Максимільян був немолодий. Магда не могла вгадати його вік, але бачила, що різниця між ними суттєва. Вона мовчала і слухала його розповідь про зорі. І вечір здавався їй ідеальним.

    «От зараз він зрозуміє, яка я звичайна і все закінчиться.» - подумки переживала Магда. Вона не могла уявити, що зацікавила такого чоловіка. Вона вважала, що ЇЇ зачіска сьогодні не була ідеальною, взуття теж. «Хоч би я підбори одягла, а то виглядаю біля нього, як поштарка, якій ще п’ять кілометрів бігти» - бідкалась Магда.

  - Ми прийшли. - перервав її думки чоловік. -  Шкода, що далі Ви поїдете сама, але слово жінки для мене закон. -  посміхнувся чоловік. – Тільки маю до Вас одне прохання.

- Будьласка, - тільки й спромоглась вимовити дівчина

- Я дуже люблю морозиво! І скрізь, де буваю, намагаюсь обов’язково його куштувати. Ви не підкажете, де я можу це зробити у вашому місті?

- Ой, Ви знаєте, це дуже просто! У нас є одне кафе. Там готують прекрасне морозиво. У них чудовий кондитер. Я сама полюбляю його відвідувати. – і Магда почала пояснювати, як знайти кафе. Піднявши долоньку, почала на ній уявно малювати шлях від театру до згаданого кафе. І тут чоловік накрив своєю теплою рукою її долоню і  подивився Магді в самі зіниці. У Магди зупинилось серце. Поклавши руку на біблію, вона могла б заприсягтись, що у той момент її серце зупинилось.