Частина дев'ята. Магда. Яскраво червоний.

- Романе, мене це не влаштовує – гримів голос керівника.- Це мене зовсім і абсолютно не влаштовує.

Олексій Сергійович був у жахливому настрої. Він щойно повернувся із прокуратури. А вчора у нього була неприємна розмова вдома із дружиною, з приводу трагічної розв’язки роману одруженого чоловіка і молодої дівчини. Тільки Господь знає, що йому прийшлось вислухати від дружини. Ніби то він, а не Віктор, мав стосунки із Інною. Але жінкам тільки дай тему, і вони швиденько прилаштують тебе до неї. І наче мало йому цього, так Роман як здурів.

- Віктор валяється на лікарняному ліжку, Магда – в лікарні, а тебе по півдня немає, бо ти де? Бо ти в лікарні! Що це за волонтерська манія? Хто працювати буде? Робота стоїть, Романе. Домовленості горять, гроші летять у пекло, а ти по лікарням вештаєшся.

- Але, Олексію Сергійовичу, Ви ж знаєте, Магді треба допомога, ну тобто…провідати, а Віктор, взагалі у важкому стані – белькотів Роман, намагаючись виправдатись.

- Ти не знаєш, як вчинити, Романе? – не заспокоювався розгніваний керівник. - То я тебе навчу. Скажи дівчатам, хай по черзі сидять біля Магди, хай принесуть, що там потрібно, куплять. Ми все оплатимо. У Віктора є дружина, чи ти його дружина? Я жодгнго разу її не бачив після нещастя. Чому вона не прийшла до мене? Де список ліків? Що потрібно для лікування Віктора придбати? Що відбувається, Романе? Ви розгубили свої здібності? -  гримів голос керівника. Коли він був не у гуморі, він називав усіх підкреслено на «Ви» – Я вимагаю, негайно візьміть себе в руки і організуйте все, як годиться.

З Олексієм Сергійовичем сперечатись було завжди важко. Він умів знаходити аргументи. А зараз, коли він був повністю правий, краще було б помовчати. І Роман покірно схилив голову і чекав доки керівник трохи заспокоїться.

 - Оце візьми і передай Ользі в приймальню, хай придбає фрукти і квіти для Магди. І працюй, працюй. Годі вже бігати хтозна де. – підсумував шеф і поклав біля Романа гроші.Піcля розмови з шефом знервований Роман все ще прокручував в голові його вказівки. Його дуже злило, що шеф особисто дав гроші для Магди. Не треба ніяких грошей, якщо він хоч трохи знає її. Але ж не скажеш таке керівникові в очі. Треба дійсно активізувати дівчат.  Квіти він і сам придбає і фрукти. Хоч би це допомогло їй. Романа уже почала хвилювати оця її періодична втрата свідомості. Звичайно він уже розмріявся про їхні стосунки, але спочатку здоров’я Магди. Роман вирішив сьогодні відверто поговорити з лікарем. Він готовий і чекати, і до будь-яких перешкод.

Вчора він зрозумів, що Магда – це те що він шукав у цьому житті. З нею щось не так, щось лякає її. Магда недовірлива і дуже стримана, але йому пощастило побачити іншу Магду, ту, яку вона ховає і старанно захищає від усіх. І ця Магда остаточно дала йому зрозуміти, де його рай.

На жаль, завжди нам хочеться вірити у те, чого нам хочеться. Не може людина беззаперечно прийняти дійсність. Намагаємось боротись і досягати, долати й зазнавати! Несемо через усе життя цю ношу затьмареного зору. Не хочемо бачити, а що ж насправді перед нами?

 Так часто буває, після відпочинку біля моря. Довгий час відкрита лінія горизонту викликає впевненість, що там море. Насправді може бути поле або просто шлях. Але очі хочуть бачити море. Іще один раз. Хоча б останній. Асоціації. Наш мозок завжди грається із нами. Хочеш? Візьми! Що насправді цікаво це те, як довго людина може жити таким самообманом? Один день? Рік? Усе життя? Як же боляче потім раптом прозріти. Як страшно побачити себе й  своє скалічене життя.

Коли ти йдеш до мети, тебе підганяють твої бажання і фантазії. А надто твої асоціації. Де там, роззиратись навкруги. Що аналізувати? Ну подумаєш 100 разів відверталась. Один раз же поцілувала. Адже саме цього тобі праглось. Висновок зроблений. Неправильний.

Думки Романа, наче перелякані горобці шугали в голові і не давали спокою. Але такою звабливою була Магда у ті бажані хвилини, що він готовий був на все, лише б повернути отой  особливий її стан.

Хай би ти так не квапився, Романе.

Хай би ти не надіявся так.

Бо скоріше за все, ти не той чоловік, який зможе бути з такою, як Магда.

І ти, не той, кого вона зможе покохати.

АЛІСА

Аліса шпорталася в альбомах, переглядала старі блокноти, фотографії. Вона пам’ятала, що мала колись їхнє з Лікою фото. На звороті  була записана адреса Ліки. Так, пройшло багато часу, але треба з чогось починати. Вона чомусь була упевнена, що розмова з подругою юності їй би допомогла. Третій день трясе цей мотлох і все марно. Цікаво, де зараз Ліка? Чим займається? Чи має сім’ю? Алісі було соромно, що вона так обірвала стосунки із подругою. Жодного разу не згадала про неї.

 От чому вона така безпорадна? На очах у жінки знову виступили сльози але вона рішуче ковтнула холодної води і витерла очі. Ніяких сліз. Досить киснути. Сльози нікому не допомогли. Треба бути сильною і триматись. Загадковою вона для Віктора вже навряд чи зможе бути, а от сильною… Сумно посміхнувшись вона подумала, що загадковою вона, мабуть, ніколи й не була для нього. Віктор завжди читав її, як відкриту книгу. Аліса мріяла бути загадковою для Віктора. Щоб він був непевний в її симпатії, щоб боявся втратити, щоб ревнував.

Загадкова жінка. Яка ж вона? І раптом на думку прийшла ота дівчина, яка впала в палаті у Віктора.  Дівчина дуже схожа на …Білосніжку. На сумну Білосніжку, виправилась подумки Аліса. Так, при першій зустрічі дівчина була сумною і дуже серйозною. А потім вона виглядала зовсім дивно. Це отоді в лікарні, коли впала в кімнаті Віктора.