Частина восьма. Магда. Роман, Аліса. Пурпурове розмаїття.

    Повертаючись додому, Роман зловив себе на тому, що всі думки кудись зникли і в голові весь час прокручується хвилюючий сюжет.  Магда піднімає своє личко йому назустріч, хвилююче і довірливо наближає свої пухкі вуста і, вже торкаючись його вуст, сміливо відкриває свій солодкий ротик, дозволяючи зануритись в себе. Здаючись. Покоряючись. Віддаючи свою жіночність і привабливість. Здається вперше в житті поцілунок так схвилював його. От і зараз, від одного тільки спогаду в штанях стало затісно. А він же не хлопчик. Ніколи він не відчував такого всеохоплюючого бажання. От  і як тепер заснути? Поцілунок продовжувався не довше хвилини. Магда швидко забрала свої солодкі вуста назад і засоромилась. Але Роман зрозумів, який потенціал мала ця дівчина. Така природня і така зваблива і, який він щасливчик, що така дівчина довіряє йому. Тепер головне не утнути якоїсь дурні. Вона така особлива. А він такий недолугий.

     Аліса голосно плакала в коридорі і по дитячому розмазувала долоньками сльози по обличчю. Як і всі гарненькі жінки, вона і в сльозах була привабливою і, будь в коридорі хоч одна людина, Аліса не залишилась би один на один із своїм горем. Але робочий день закінчено в коридорі безлюдно і Аліса нарешті може виплакатись. Кажуть сльози приносять полегшення та Аліса уже годину ридає і не відчуває ніякого полегшення. Вдома плакати не можна, бо там діти, на вулиці теж, зараз хтось почне втішати і розпитувати, на роботі тим більше, там усі на неї косяться і перешіптуються.

     Згадавши своїх колег, Аліса розридалась ще з більшою силою. Це ж треба. А вона завжди вважала себе популярною в колективі. Не знайшлося жодної людини, яка б їй поспівчувала. Вона намагалась згадати, де вона зробила помилку. Завжди намагалась бути привітною і товариською. На день народження старалась кожному вручити якийсь подарунок від себе і завірити у своїй симпатії. Так, вона не зблизилась ні з ким, але й зверхньою не була. Завжди віталась, завжди цікавилась здоров’ям і робила компліменти, завжди намагалась допомогти порадою.

    Раптом Аліса зрозуміла, що сама жодного разу не зверталась ні до кого за порадою і навіть ,коли хтось намагався щось підказати, м’яко відсторонювалась. Ніколи не пила чай в жіночій компанії, спочатку її кликали, а потім і перестали. Аліса ніколи не ходила на корпоративні вечірки, якось так складалось, то старший хворів, а потім меншого водила в басейн. Діти забирали увесь її час. Діти і сім’я. Хіба це не можна зрозуміти?

     Аліса перестала плакати і потихеньку заспокоювалась. Вже багато днів в дзеркалі вона бачила зовсім незнайому Алісу. Це була затюкана господарством і чоловіком жінка, яка соромилась себе і цуралась колективу. І навіть її подарунки і компліменти колегам виглядали неприродньо, як бажання спокутувати свою нелюдимість і повну незацікавленість колективом. Вона і справді не цікавилась. Всю себе вона віддала Вікторові і дітям. Важливим було все: чи сподобався йому сніданок ( ні, значить треба з’їздити на сільський ринок і взяти свіжого сиру і сметанки, він полюбляє сирнички), чи правильно підібрана сорочка на сьогодні (ні, то в неї в запаснику іще три нові, тільки вчора купила схожих відтінків), чи погодиться відвести меншого в басейн (ні, ну тоді вона до перукаря запишеться на інший день), чи буде пити новий сорт кави, чи проведе наступні вихідні із сім’єю...  Аліса стиснула скроні і глибоко вдихнувши зовсім заспокоїлась. Хіба це і є те життя, про яке вона мріяла колись в юності? Вона забула вже, коли останній раз брала в руки олівець, а вона ж так любила малювати. І в неї виходило. Перші роки Віктор кожного разу хвалився перед гостями її новими ескізами. З того часу, як народився менший, вона ж не бачила жодної виставки. Жодної! І що це з нею?

    Хіба чоловік просив її відмовитись від своїх улюблених годин малювання? Ні. Хіба вимагав, щоб сиділа удома вечорами? Ні. Раніше він весь час цікавився її малюнками і задавав багато питань. Відповідаючи Аліса завжди відчувала на собі його захоплений погляд. А коли вона малювала, він підкрадався до неї і цілував її в шию.

     Як же давно це було. Господи, щому ж все так змінилось?

     Аліса закрила обличчя руками і мимоволі в пам’яті виринули слова її студентської подруги, з якої вони ділили кімнату в гуртожитку. «Жінка запалює сімейне вогнище своїм вогнем і наповнює його своєю живою енергією. Чоловіки тільки цю енергію і споживають. Чула, Ліско? Кляті вампірюки! Тепер ясно, чому деякі від жінок втікають, «їжа» мабуть закінчується?!» Тоді ще молоді, талановиті, закохані в життя, вони цинічно і чітко аналізували його, вішали ярлики і легко присягались. Все було чистим і зрозумілим. А сьогодні... Так, у неї давно вже закінчилась енергія і її чоловік вже роками ходив «голодний». Але коли і, головне, чому так сталось?

     Аліса майже заспокоїлась і відчула, що роздуми пішли їй на користь. І взагалі, чого сидіти тут і рюмсати?

    Анжеліка. Так, її звали, ту її студентську сусідку. Аліса звала її Лікою. Виявляється ближче неї у Аліси нікого і не було. Цікаво, чи є в довіднику її телефон? Аліса ще не знала для чого, але у неї з’явилось відчуття, що вона щось пропустила у їхніх стосунках. І якщо стосунки з колегами її мало засмучували, то стосунки з цією дівчиною стали чомусь важливими. Анжеліка вивчала психологію і дуже багато читала, охоче ділилась висновками і спостереженнями. Аліса завжди вважала її розумною. Але Анжеліка одного разу їй чітка роз’яснила, що вони просто різні і це величезний плюс, тому, що ще однієї такої «повернутої», як сама, Анжеліка б не витримала. А так Аліса дуже гарно її доповнює своїми малюнками і мистецькими знаннями. І ще Анжеліка дуже любила дивитись на нові ескізи і вгадувати Алісин настрій. Це була захоплююча гра. Вони обидві відкривали для себе нові світи.