Частина сьома. Магда. Карміновий колір.

День був сірий і чомусь дуже холодний. Магда відчайдушно мерзла. Не дивлячись на теплий одяг і зимові черевики, вона просто наскрізь промерзала. От даремно вона відмовила Романові, щоб підвіз її. Видно було,що він так надіявся на це. Але що їй до його надій, у неї і свої ...були колись. Хіба хтось зважив на них. Дівчина вперто сиділа на пустій зупинці і чекала свій автобус.

Сутеніло і стало ще холодніше. Вулиця була чомусь безлюдною. Жодної машини не проїхало за останні 20 хвилин. Магда вже промерзла до середини серця і гірко каялась, що не поїхала з Романом.

Мрячив дощ і ставало все темніше і темніше. Магда тісніше куталась в пальто і намагалась думати про приємне. Про теплий камін і про Різдво. Ой, так у неї ж десь були рукавички в сумці. Треба дістати, бо вона тут так замерзне на смерть. Глянувши на годинник, Магда помітила, що секундна стрілка дивно сіпається. Рухається але дуже повільно йде по колу. «Нічого собі - подумала дівчина - навіть годинник замерз».

Нарешті на горизонті з’явився автобус і Магда полегшено видихнула, нарешті. Він був якийсь дивний, старий і червоного кольору. Раніше Магда таких не бачила у цьому місті. Гальма скреготнули так, що дівчина мимоволі прикрила свої вуха. Автобус зупинився але не відкрив дверей. Магда занепокоєно поcтукала в двері але марно.

«Що за дурні жарти – занепокоїлась дівчина - От ще хай покине мене тут»  Вона знову постукала. Відкрились чомусь задні двері і з автобуса виглянула ...наречена і помахала Магді рукою.

Магда швидко кинулась до задніх дверей і зайшла до салону. В середині було тепло і стояв якийсь дивний,знайомий але не дуже приємний запах. Пасажирів було не багато і, здавалось, ніхто навіть не звернув на Магду уваги. Автобус рушив а Магда, присівши на сидіння, почала шукати в портмоне проїзний. Раптом авто різко загальмувало і Магда впустила свою сумку. Наречена швидко підхопилась і допомогла Магді підняти сумку. Магда повернулась до дівчини і хотіла подякувати їй за допомогу. Така чуйна дівчина: і з автобуса їй помахала і сумочку підняла. Дивно що вона в автобусі, то ж наречена. Посміхаючись Магда зустрілась з нареченою очима і заклякла. На Магду дивилась ...Інна. Саме такою Магда побачила її останній раз, у білій сукні із фатою. Саме такою вона ввижалася їй останні дні. Інна дивилась Магді прямо у вічі і посміхалась.

- Не бійся, будь-ласка, не бійся. – швидко заговорила вона.

- Інно, ти жива? – витріщивши очі прошепотіла вражена Магда.

Інна засміялась, як завжди голосно і щиро, і заперечно хитнула білявою голівкою.

- Ні, що ти, якби ж то. – І її світло блакитні, аж прозорі очі посумнішали. І тільки зараз Магда звернула увагу, що автобус летить на якійсь шаленій швидкості а люди в салоні виглядають дуже дивно.

     - Привіт, сеструльки! - неприємним голосом гукнула до них із Інною молода дівчина. Вона була дуже бліда з тонкими сухими губами. Каламутні очі дивились на Магду «сліпим» поглядом. Волосся дівчини було охайно виплетене і прикрашене квітами. На ній теж була весільна сукня.

     Поряд із дівчиною сидів чоловік із проплішинами на голові. Він весь час хитав головою, ніби погоджуючись, і реготав сам до себе, поглядаючи одним оком на наречену.

    Трохи далі поряд сиділа дивна немолода пара. Вони тримались за руки. У жінки зовсім не було очей. Навіть очних ямок не було. А її чоловік щось намагався їй розповісти, шамкаючи беззубим ротом і нервово жестикулюючи.

     З іншої сторони сиділо троє людей, які вовтузились між собою. У дивному одязі і з якимсь нервовим запалом. Це було двоє чоловіків і жінка. Жінка повернула голову і зневажливо глянула на Магду. ЇЇ великий рот був нафарбований яскравою червоною помадою, яка була розмазана по підборіддю. У жінки були оголені груди на яких червоніли сліди від тої ж помади.

     На передніх сидіннях сиділа група людей, які голосно сварилися, але Магда не зрозуміла ні слова. А поряд із ними гладка жіночка годувала чимось рідким, таку ж гладку дівчинку. Дівчинці було років з дев’ять, але вона весь час пихкала і випльовувала їжу, наче немовля. Це не заважало товстій пані спішно пхати їй до рота все більше і більше їжі

- Значить я теж померла?- розмірковувала Магда. -  Але коли це сталося? І чому? – спокійно запитала Магда.

- Ти не померла, послухай мене уважно. У нас дуже мало часу! Хай би ж він не гнав отак, бісів син! -  гукнула Інна на весь автобус і загримала в стіну автобуса. - Не жени так, чорти б тебе взяли!

На Магдин подив, автобус скинув швидкість і став їхати набагато тихіше. Інна взяла Магду за руку і подивилась на її годинник

            - Так, ще є час! Це через мене ти тут. Ота дурна Вікторова дружина кожного дня свічки за мене ставить і усім монастирем моляться за мою душу, тому я не можу Вікторові приснитись. Розумієш? А він погане замислив. Ти маєш його врятувати. Сходи до нього скажи, щоб не робив! – Інна з благанням дивилась у Магдині очі.

- Та ти зовсім здуріла, дівчино? Не піду я до нього. Хай робить, що хоче! Не жаль мені його, чуєш? Не жаль! – сердито відповіла Магда

Дивлячись у Магдині очі Інна прошептала – Магдо, ти єдина людина звідти, яку я змогла викликати. Ти моя єдина надія. Будь моєю посланницею. Я зовсім одна. – її личко скривилось і наречена заплакала.