Частина шоста. Роман. Червоногарячий колір.

    В цій же будівлі, на іншому поверсі, Віктор нарешті прийшов до тями. Вже півдня в голові у нього гвіздком сиділа думка - «він - вбивця». Годину тому він прийняв важливе для себе рішення і темні хмари в його голові наче трохи розвіялись. Він грішник. Завжди таким був. Але на цей раз перейдено усі межі.

    Він занапастив дівчину. Хотів від неї позбавитись. Яка іронія! Все так і вийшло. «Радій же придурку, радій тепер» - картав себе чоловік. Десь із глибини свідомості лунав слабкий голос, що насправді це випадковість, нещастя, яке може статись із кожним. Але.

     Віктор дуже добре пам’ятає останні дні, коли він активно розмірковував, як позбавитись від коханки без проблем. Ніхто крім нього самого не бачив і не чув цих міркувань, а отже й пекло те було його особисте.

     Вчора знову приходила Аліса, добре що хоч дітей не притягла. Чомусь вона вирішила гратись в ідеальну пару і в ідеальну сім’ю. Як то, наче хтось із близьких не знав, які були у них стосунки останнім часом. Коли лікар сказав їй, що ситуація із здоров’ям Віктора не дуже обнадійлива, вона голосно плакала в коридорі. Це так дратувало його. Взагалі його все дратувало. Як медсестри намагались не витріщатись на нього, як прибиральниця навпаки розглядала його не соромлячись і примовляючи «Господь милосердний, помилуй грішника», як лікар безуспішно намагався давати позитивні прогнози. Все це було лишнє і дратуюче і Віктор підозрював, що скоро його чекають тільки дні осудливих поглядів, перешіптувань і постійного страху.

    Але все це він пережив би, якби Інна залишилась живою. Інни нема. Покинула його назавжди. Молода, квітуча і весела. Готова за ним і у вогонь, і у воду. Загинула. Немає її більше поряд. Тільки тут, у лікарні, Віктор зрозумів, що саме Інна останнім часом складала зміст його життя. До неї він спішив, з нею веселився і радів життю, з нею пізнавав солодкі моменти. Але він прийняв рішення. Чекай, дівчинко, чекай. Я дожену тебе. Разом так разом.

Віктор відчув, як знову його давить сильний біль, і натиснув кнопку виклику медсестри.  А в коридорі лікар знову розмовляв з Алісою.

- Зрозумійте, Алісо, я не Бог! Ваш чоловік у дуже поганому стані. Він випив забагато алкоголю, надихався газом, у нього напівпаралізована спина і, я взагалі непевен, чи буде він ходити. Я намагаюсь прикласти усіх зусиль, щоб очистити його організм і врятувати його свідомість. Дайте час. Швидко можна тільки нашкодити, а відновити, на це треба час. Він житиме - це точно. Ми врятували йому життя і ви маєте бути вдячні Господу за це. У нього було багато шансів опинитись там, де й дівчина. На кладовищі. У Віктора організм виявився міцнішим. Ми врятували його. Він житиме. А про щось інше говорити дуже рано.

- Лікарю, я прошу Вас, будь-які кошти, які потрібно. Ми готові за все платити. Може треба допомога лікарні? – хлипала Аліса

- Шановна, - підвищив голос лікар - Я впевнений, що якби питання було тільки в грошах, то ваша сім’я була однією з найздоровіших у нашому місті. Але лікарня - це не те місце, де все вирішують гроші. – відчеканив лікар і Аліса присоромлено знітилась і затихла.

-  Вибачте, я маю йти. Тут ще є і інші хворі – і лікар швидко вийшов із кабінету.

       Зарюмсана Аліса вийшла за ним. Ну от чому так? Знову вона щось не те сказала. Вона зовсім не хотіла хвалитись грошима, вона хотіла переконати лікаря, що не дивлячись на розлад, який останнім часом існує між ними, вона готова все віддати, тільки б чоловіка поставили на ноги. Але, як завжди, ніхто її не розумів. Сумна жінка зібралась додому, вона планувала повернутись через декілька годин, тільки гляне, як там дітвора. У коридорі вона побачила знайоме обличчя.

- Романе? Ти тут? – здивовано підняла брову Аліса

- Привіт, Алісо, як там Віктор? – запитав знітившись Роман. Аліса підняла згаслі очі і сумно мовила – Ніяк. Все як і раніше. Погано.

- Ти просто втомилась – заспокоював її чоловік. – Ти ж розумієш, що головне, що він живий. Про що ти зараз думаєш? Не думай про погане. Я впевнений, що все буде добре.

- Дякую, Романе, а ти чого тут? До Віктора тебе не пустять.

- Так, я знаю. Я тут з особистих питань, так би мовити - найменше йому хотілось розповідати все Алісі. Тим більше зараз.

- Щось сталось? – поцікавилась Аліса – Хтось із твоїх захворів?

- Із моїх – ствердно кивнув хлопець – З моїх. Ти куди йшла? – підштовхнув він словами жінку.

- Ой, я ж хлопчаків своїх хотіла провідати. Діти зовсім бездоглядні в ці дні. – простодушно згадала Аліса і Романові стало соромно на мить.

 - Бувай Романе, немає ж часу у мене. Треба буде допомога, скажи обов’язково.

     Махнувши рукою, Аліса швидко збігла сходками. Це все ще та ж сама Аліса, струнка і симпатична, від якої він був у захваті. Колись усе було при ній: і почуття гумору і приємна зовнішність і гарний смак. Колись він вечорами просиджував у Віктора вдома, мріючи, що і у нього буде така ж хазяйновита і гарна дружина. Аліса гарно готувала, вміла і любила приймати гостей. А із Віктором вони були гарною парою. Віктор все зруйнував і тепер ця жінка, як пташка із зламаними крилами, ніколи більше не полетить. Навіть уявити страшно, як їй зараз. З однієї сторони сором і розтоптана гордість, а з іншої двоє дітей і любов, яку вона зуміла зберегти і сумлінно ховає. Віктор занапастив не одну жінку, а двох. «От і чого ж йому біля дружини не сиділось?» - з відчаєм подумав Роман.«Натворив справ. Як він тепер із ними розбиратиметься? Хай он ще Іннина мати вийде із лікарні. Ще одна жінка –жертва. Дочки позбавилась. Навіть страшно подумати, що вона придумає, щоб відомстити за дочку»