Частина п'ята. Магда. Алізариновий колір.

      Магда зайшла в квітковий магазин і домовилась про квіти на похорон. Передзвонила Олечці і домовилась, що та прослідкує, щоб їх забрали. Магді дуже хотілось закінчити їхню з Олею розмову, яку перервав керівник, але не хотілось виглядати допитливою сорокою. «Заспокойся вже» - умовляла себе  дівчина. Уже все відбулось і від того знатиме вона чи ні, нічого не зміниться.

       Дівчина вже передумала шукати Романа. Він знову неправильно зрозуміє її вечірній дзвінок. І не така то й важлива справа, щоб смикати ввечері людину. У нього й так справ по горло. Вона зовсім не слухала нараду але пам’ятає, що найчастіше керівник давав доручення Романові. Отже, не треба йому заважати. Сьогодні Магда вирішила приготувати на вечерю рибу. Вона любила рибні блюда, та й хто відмовиться від сьомги. 

      Рудий кіт зустрів її, як то кажуть, з розкритими обіймами, то ж треба мати такий нюх. Хитрюга обіймав лапками Магдині ноги і терся мордочкою, похропуючи. Магда швиденько вділила йому рибки. Рудик охайно смакував рибні шматочки, не поспішаючи насолоджувався делікатесом і хропів до нього. До усіх приємних речей котик дружньо похропував, але це його муркотіння було такої сили, що нагадувало маленький ніжний тракторець. Цей хвостатий завжди гарно впливав на Магду. Біля нього вона знаходила певну рівновагу. Дивлячись в його зелені очі і слухаючи рівномірне муркотіння дівчина занурювалась в стан спокою і безтурботності. Життя набувало пастельних кольорів, уповільнювало свій ритм і наповнювалось пахощами і ароматами.

     От і зараз линуть дивні пахощі. Але трохи не ті. Магда піднялась і почимчикувала в туалет. Котові потрібна була допомога. Таких пахощів він і сам не любив. Магда прибрала котячий туалет і освіжила повітря новим спреем. Освіжувач повітря не був її фаворитом, але мав кращий запах, ніж котячі сюрпризи. Отже, рибна вечеря! Помивши руки, переодягнувшись в домашнє Магда ввімкнула радіо і почала чаклувати на кухні.

      Наступного дня було паскудним усе: і настрій, і погода, і кава, яку Магда поспіхом випила біля автомату. Такий день. Магда обіцяла собі триматись і швидко повернутись додому. Вона не могла відсидітись вдома, це було б дивно і незрозуміло. Отже, незважаючи на дощ і настрій, Магда приєдналась до похоронної процесії, але не пішла на поминальний обід.

     Після похорону дівчина вирішила трохи пройтись парком. Виявляється у Інни була старша сестра, достатньо приємна і вихована дівчина. Сьогодні їй прийшлось нелегко. Все було на її плечах. Магда запам’ятала її сумні зелені очі. Вона не плакала, але видно було, як сильно вона тужить за сестрою.

     Дивна ситуація. Крім Інни в сім’ї було ще дві старші жінки: мати і сестра. Чому жодна із них не застерегла Інну від таких безперспективних стосунків? Але застерегти можна тільки того, хто слухає. Та й що зараз над цим міркувати. Все пусте. Дівчини вже немає.

     В пам’яті мимоволі виринала білява голівка в труні у весільному серпанку.  Насправді, це дуже страшно. Магда йшла парком, але прогулянка не заспокоювала її. Навпаки. Знову подумала про Романа. Сьогодні він навіть не підійшов до неї. І Магда чомусь була впевнена, що це не через те, що він був заклопотаний. Він уникає її. Хотілося б знати чому. Сьогодні вона знову не дізналась, як загинула Інна. Розпитувати родичів не доречно, а дівчата-колежанки й так, мало що очі не повиплакували. Куди там ще якісь питання задавати. Навіть Ольга ревла білугою. От здається так критикувала Інну, а на кладовищі голосила, як і інші.

     Магда розуміла їх. Це страшно в такому молодому віці, так близько зіштовхнутись із тим, що людина смертна. І більше того, як говорив булгаковський Воланд, з тим, що вона раптово смертна. В їхньому віці шкідливо бачити смерть і думати про смерть. Вони так тремтіли обіймаючи одна одну і голосячи. Бідолашні. Магда не боялась смерті, вона часто думала про смерть і про життя. Магда взагалі мало чого боялась. Колись в дитинстві вона боялась чужих людей. Доки доля її не навчила, що свої страшніші від чужих.

     Сьогодні вона ,все ж таки, щось дізналась. Дізналась що це був нещасний випадок. Віктор був у важкому стані. І лікарі нічого не обіцяють. У нього неприємна перспектива - залишитись інвалідом на усе життя. Лежачим інвалідом. 

     Не шкода було їй Віктора,Магда сумувала за дівчиною.

   «Чому він врятувався? Чому не Інна» - роздумувала дівчина у простодушній жорсткості. Магда вважала винним Віктора. Він не зміг захистити дівчину. Ні, треба дізнатись, що там сталось. Це не дає їй спокою. «Завтра зателефоную Романові і все у нього розпитаю, а зараз треба трохи настрій собі підняти, а то я зовсім зараз потухну»

     Магда згадала, як в дитинстві вона любила еклери. Такі продовгуваті, ніжні, повітряні. Мама дозволяла тільки один і Магда довго вибирала найдовший, аж доки їй не відкрили секрет, що вони однакові за вагою. Продавчиня весело сміялась з дівчинки, а мама роздратовано дивилась на Магду і ніби говорила «не мели дурниць». Це була улюблена мамина фраза. Вона завжди обривала нею Магдині розповіді. І Магда замовкала, щоб не дратувати маму. Вона зовсім не пам’ятала маму усміхненою. Тільки роздратованою і заклопотаною.

      Магда зайшла в кондитерську і купила собі пару еклерів до чаю. Це будуть її ліки від сьогоднішньої мряки, дівочих голосінь і для того, щоб стерти із пам’яті біляву голівку у серпанку. Була дівчина - нема дівчини. В житті все просто.

     Зранку Магда рішуче постукала до Романового кабінету і не чекаючи відповіді зайшла. Роман сидів на дивані поруч із красивою жінкою і щось стиха говорив їй. Магда пригальмувала.