Частина четверта. Роман. Червоногарячий колір.

      Роман знав, де Вікторів гараж і швидко його знайшов. Наглухо закритий. Нікого тут немає і, мабуть, не було. Повернувшись в машину він задумався. Що ж робити? Машина може бути в гаражі. Але як дізнатись? Він зателефонував Алісі. Жінка була на роботі і не могла негайно під’їхати, але відправила кур’єра з ключами, як тільки Роман виклав їй свою версію розшуку. Чекати треба було довгенько і Роман запаливши цигарку прогулявся вулицею.

     Нічого особливого, гаражі в чотири ряди і більше нічого. За два гаражі від Вікторового, якийсь чоловік мив мотоцикла і насвистував  бадьору мелодію. Роман зупинився розглядаючи його гарний мотоцикл.

     Це був «бандит». Мотоцикли класу Bandit з'явилися на ринку на початку дев'яностих. Однією з перших їх моделей став Suzuki Ваndit 400. Таку незвичайну назву ці мотоцикли Suzuki отримали через свою нестандартну поведінку на дорозі. Вони на диво легкі і маневрові, вони верткі і зухвалі. Suzuki Ваndit 400 - модель класична, але до сих пір вона все ще популярна у любителів мототехніки. Видно Романові і трапився саме такий любитель. Чоловік любовно протирав скло і був неприховано щасливий.

     «Закоханий» посміхаючись подумав Роман і одразу ж згадав Магду. Згадав їхню учорашню розмову. Вона байдуже, як і завжди, відмовилась від спільної вечері. Як дивно. Вже три місяці він намагається зблизитись із дівчиною і не просунувся ні на крок. Якби не Вікторові слова тоді, він би і не починав цих залицянь. Одного разу Віктор висміяв його захоплення новою дівчиною і говорив, що та не для нього. Тоді Роман розпочав цю гру через свою впертість. Але згодом захопився нею так, що нічиї слова не мали значення. Віктор просив його забути про Магду і спрямувати свій запал в інший бік, але Роман не міг відмовитись від можливості бути з нею. Хоча б у вигляді друга.

     Магда була привітна і доброзичлива, але його завжди тримала на відстані. Спочатку він був у відчаї, доки не дізнався, що вона тримає дистанцію з усіма чоловіками на фірмі. І він заспокоївся. Отже вона така. Снігова королева. От як їй вдавалось, бути дружелюбною і ласкавою подругою і при найменшому натякові на зближення обдавати крижаним холодом? Її очі темнішали, зіниці розширювались і погляд ставав колючим, як сорокаградусний мороз. Вона нічого не говорила в такі миті, просто довго і зневажливо дивилась на об’єкт, який посмів словом чи рухом натякнути на мінімальне зближення. Вона навіть не прибирала руку з свого плеча, яку він клав, ніби то мимохідь. Магда просто зневажливо дивилось у очі. Тривало це якусь мить, але в Романовій душі за цей час зажди завмирала чергова квітка надії. Як буває морозним осіннім ранком троянда у садку. Іще гарна, іще на гілці, але вже присипана морозним візерунком і зовсім без запаху.

            А вже за хвилину Магда починала спілкуватись, як завжди привітно, з гумором і жартами. Все відбувалось так блискавично, що Романові здавалось, що йому це привиділось. Скільки таких квітів заморозила ця дівчина своїми очима? Цілу оранжерею, мабуть. Але чоловік все не відступав. Такою теплою вона була пояснюючи йому деякі пункти в документах, розповідаючи черговий одеський анекдот про єврея і готуючи на двох каву, що Роман не міг відмовитись від неї, не міг він не хотіти бути разом. Ні, він просто так не відступиться, треба серйозно поговорити з нею. Він має почути від неї причини такого ставлення.

         Відмикаючи Вікторів гараж Роман намагався зрозуміти, що відбувається: ключ прокручувався так, ніби то гараж і не був замкнений, але відкрити двері не вдавалось. Він наліг на двері але марно. Та що ж це за дурня така? Хлопець потягнув на себе двері, тоді від себе і зметикував, що вони замкнені із середини, і не на замок, а на засув. Він чудово знав ці двері і бачив металевий засув зсередини. Отже двері замкнені з середини. Що за чортівня, як таке може бути? Спересердя чоловік знову грюкнув у двері. От трясця твоїй матері, та що це за біда така. Де ж той Віктор?

- Агов! Вікторе! – гукнув він в щілину  між дверима – Ти тут? Вікторе!

У відповідь тиша. Роман почав колотити в металеві двері щосили. Він втомився від цієї незрозумілої ситуації і у нього вже здавали нерви.

- Вікторе! Відкрий мені! Ти чуєш? Це я, Роман! Вікторе, ти там? – він гукав і стукав у двері.

На гуркіт  вийшов «мотоцикліст».

 – Щось сталось? – стурбовано запитав.

- Так і я б хотів знати. – нервово відповів Роман. - Двері замкнені з середини. Господаря ніде немає. Можливо він в середині. Але якогось біса він не відчиняє двері. – роздратовано підвищив голос чоловік.

- А які там двері? – поцікавився сусід

- Там залізний засув – відповів Роман. – Навіть, якщо я розіб’ю собі голову об ці двері, це не допоможе.

- Ми розріжемо той засув, якщо ти хочеш. Чекай, у мене в гаражі все є. Слухай, я відкрию тобі той гараж, але май на увазі, якщо що, я тебе не прикриватиму – діловито попередив чоловік. - Це ж Вікторів гараж? – перепитав він

- Так, Вікторів. А я його товариш Роман. Я шукаю його, вважай, з учорашньої ночі. Вже полудень минув, а я не знаю де він. Його ніхто не бачив.

- Я вчора бачив його, – сказав «мотоцикліст» - Він був із дівчиною.

- З білявкою? – перепитав Віктор.

- Так, вона вже тут бувала. Молода така дівчина - продовжував «мотоцикліст». - Приємна така. Віктор нас не знайомив, але в місті вона завжди віталась.

     У Романа впало серце. Значить вчора вони сюди приїхали? Чоловік почав гатити в двері щосили і кричати ім’я товариша. Якийсь незрозумілий страх підганяв його.