Частина друга. Продовження. Роман. Червоногарячий колір.

    Романа розбудив телефонний дзвінок, телефонувала дружина Віктора. Вона була схвильована і ледве тамувала плач.

- Романе, Віктор, звичайно ж, не у тебе ? – Чи то було питання, чи ствердження. Жінка в сльозах , тут не до жартів.

- Алісо, доброго ранку, що сталось? – Роман швидко зрозумів, що Віктор не ночував удома. Це був поганий знак. Які б романи його товариш не крутив на стороні, він завжди ночував удома. А зараз  Віктор стовідсотково не збирався кидати сім’ю і одружуватись із Інною. Це теж Романові було відомо. Отже сталось щось непередбачуване.

- Алісо, заспокойся. Я хочу зрозуміти ситуацію, поясни мені що сталось - спокійно мовив Роман. Жінка плакала і не могла говорити.

- Алісо, будь-ласка, ти лякаєш мене – наполіг Роман.

- Не бійся, Романе - квапливо мовила жінка - Все, як завжди.

- Скажи мені, що сталось, я тебе вислухаю, обіцяю - повторив своє питання Роман.

- А що слухати? Немає чого вислуховувати,бо немає чого сказати. Не сталося нічого дивного. Віктор ночував у чергової дівки. От і все - розлючено рюмсала Аліса.

- Як це «нічого дивного»? Віктор постійно не ночує вдома? – театрально дивуючись провадив Роман – І що означає «чергової дівки»? У нього з’явилась коханка?

- Романе, перестань. Ти смієшся з мене? – сумно мовила жінка – Вона не з’явилась, вона завжди була.

- Ага, отже ти маєш на увазі Інну?- знову артистично перепитав він

- Так, вашу кляту Інну, я маю на увазі. Кого ж іще? – знову розізлилась Аліса.

- Так от, по-перше, я впевнений, що Інна цієї ночі спала у своєму ліжечку. Ти ж знаєш, що вона живе з матір’ю і навряд чи там знайшлося б місце для Віктора. Отже не говори дурниць і не накручуй себе - менторським тоном продовжував Роман, а сам швиденько набрав Віктора на мобільний. Немає в зоні досягнення. Це вже занадто. Де ж це він подівся?

- По друге, Віктор не ночував удома вперше за весь час вашого спільного життя. Чому такі несправедливі прогнози? Алісо, ти ж добре знаєш, що та дівчина, то несерйозно. Він ніколи б не вчинив так нерозважливо. Але я радий, що ти не думаєш про невідворотне і про щось трагічне. Отже, у тебе є глузд - Роман говорив і говорив, в основному дурниці і нісенітницю але жінка перестала плакати і уважно слухала його, а отже треба було продовжувати.

- Я зараз телефоную шефові і з’ясовую, можливо він твого кудись відправив, а може Віктор просто з хлопцями перепили десь. Є море варіантів Алісо, ти ж не дівчинка і знаєш, що з чоловіками таке трапляється.- бадьоро переконував жінку Роман.

- Ромчику, чому з тобою таке не трапляється? – сумно запитала Аліса.

- Трапляється, кицю, ще й як трапляється. Просто я живу один і тому нікого не хвилює моє перебування у такі моменти.

- Я знаю жінку, яку хвилює твоє перебування, але ж що тобі до того. Ти ж вільний козак.- дорікнула раптом його Аліса.

 Отакої. Коли ви заспокоюєте розлючену дружину товариша, будьте готові, що все що належало почути йому, почуєте ви.

- Алісо, у чому я перед тобою завинив? – почав жартома каятись Роман.

- Нічим. Ви всі однакові. Будь-ласка, повідом мені, коли знатимеш що з Віктором.

- Звичайно ж повідомлю, я....- він хотів продовжити, що заради неї він буде зараз усіх піднімати на ноги і шукати Віктора. Але виявилось, що Аліса поклала слухавку і розмовляє він уже сам із собою. Вона не була дурною або наївною. Вона була ображеною жінкою і Роман розумів її. Вона так і не забула, як Роман відмовився від стосунків із її подругою. Все натякає про неї, нагадує. Не втрачає надії навіть у такій ситуації. Жінки.

         Десь близько дев’ятої Роман запанікував. Давно треба було бути в офісі, а він все шукав Віктора. У ресторан вони з Інною ввечері не ходили і це було дивно. Ніхто не бачив Інну з учорашнього вечора і це теж було погано. Значить, вони разом. Але де ж вони? Що за безтурботність така? Він телефонував в міліцію але Вікторова машина не потрапляла в  пригоду.

 «Може Аліса права?» – розмірковував Роман, їдучи в офіс. - Може цей дурень у Інни ночував? Але ж там Іннина мати і вона дозволить такі речі тільки через реєстрацію шлюбу»

     Роман добре знав це і не мав жодних ілюзій на цей рахунок. Можливо, треба було зателефонувати до Інниної матері? Може Інна вже в офісі? То ж дев’ята година. Давно пора бути на робочому місці.

     Через півгодини Роман вже не міг знайти собі місця. Всі шукали Віктора: керівник, у дуже поганому настрої, мати Інни, і ще декілька колег, з якими сьогодні зранку Віктор запланував нараду. А ще телефонувала Аліса, яку він ледь заспокоїв, бо та вже просто ревла у слухавку і просила просто сказати їй де Віктор.

Якби ж він знав.

         Дорогою він усе крутив в голові можливі версії зникнення Інни та Віктора і нічого путнє в голову не лізло. В офіс він приїхав пізно, за що і отримав від шефа на горіхи. Той довго не говорив із Романом, а просто відправив шукати Віктора. Роман навіть в свій кабінет не заходив. Просто запитав в бюро, чи не бачили Інну. Ніхто не бачив. В офісі друкарське бюро жило своїм життям. Дівчата пили каву, розмовляли, фарбували нігті і підправляли макіяж. Дівчата, - ви сіль землі! На хвилину глухий страх, який гнітив його всей ранок відступив і Роман зміг вдихнути на повні груди. Дівчата щебетали, як пташки, сміялися і пригощались цукерками, які приніс чийсь черговий шанувальник. Дівчата - це саме життя. Яскраве, бурхливе, прекрасне. Щирий сміх, блискучі оченята і сила силенна усяких дрібничок: парфуми, шоколад, новий манікюр. Все, що робить їх такими незбагненно бажаними.