Частина друга. Віктор. Гранатовий колір.

      Він ішов через ліс. Вечоріло і місцевість була дивна і незнайома. Віктор квапився, підсвідомо розуміючи, що може запізнитись. Ось і станція. На пероні його чекаючи нервувала мати.

- Ну де ж ти? Ну який же ти безвідповідальний – вичитувала вона його, як дитину. – Я ж хвилююсь. Так же і запізнитись можна. Скоро твій поїзд, а ти ходиш не знамо де. – Вона повернула його обличчя до себе обома руками і подивилась йому у вічі. Дивно, але він знову відчув себе маленьким хлопчиком, який нашкодив.

- Вікторе, цього разу ти встиг. Але мені хотілось би, щоб ти перестав робити дурниці. Подорослішай нарешті! Порозумнішай! - очі матері були дуже незадоволені. Вона серйозно і злякано дивилась на нього і Вікторові від цього погляду стало раптом моторошно і незатишно. А в пам'яті виринув погляд медузи Горгони, картина з якогось музею, який відвідали вони удвох із мамою. Тоді він усю ніч не спав і мати каялась, що повела сина дивитись на ту картину, а йому вона ще довго з’являлася перед очима, як втілення тихого жаху.

- Мамо,  це ж тільки поїзд. Буде інший, якщо не встигну - намагався він виправдатись. Чомусь йому конче необхідно було позбавитись відчуття страху і виправдатись перед мамою.

- Який інший? Вікторе, сину, у людини буває тільки одне життя. Одне! – голосно вигукнула вона йому в саме вухо. Голос був різкий і зовсім не схожий на мамин. Ніби і не голос то, а зойк.

Віктор прокинувся від сильного болю в нозі. Відкрив очі і не одразу зрозумів, що він на передньому сидінні власного авто. Чого це він спав в машині? Оце сьогодні буде, як дід кульгавий. Голова розколюється, спина заклякла, а нога просто горить вогнем. Ще й цей сон якийсь тривожний. Привиділась мати, яку він давно вже поховав. Вона дуже рідко йому сниться. Треба вирівняти ногу, а то болить просто нестерпно.

 Чоловік намагався піднятись і раптом різкий біль кинув його назад на спину. Боже, що це з ним? Він навіть не може встати. Оце поспав в машині. Де він? Схоже було, що він у власному гаражі. Але чому не видно світла? Мабуть ще ніч. Треба якось піднятись. Ноги геть заклякли і голова просто розколювалась, аж до нудоти. Не дивно, що в такому стані таке сниться. Нещастя якесь. Поїзд, мати, якісь крики. «У людини тільки одне життя!» - виринуло із пам’яті. «Так, матусю, хто б сперечався, а я не буду» - міркував чоловік - «І не через те, що дуже гарно пам’ятаю твій впертий характер, а через те, що ти права. Одне у людини життя. Одне єдине.»

Віктор повернув голову, щоб зрозуміти, яким чином вибратись із салону із віднятою ногою і спиною і раптом закляк. Поряд на розкладеному пасажирському сидінні лежала оголена жінка. Він одразу впізнав її і одразу зрозумів, що він тут робить. Так, звичайно ж! Пам’ять поверталась на диво швидко.

Вчора вони вирішили повеселитись. І товариш теж обіцяв приєднатись із своєю подружкою. Але щось там у них не задалось і Роман зателефонував, що вони не приїдуть. Отже вечірка була для двох. Оце так вони повеселилсь із Інночкою.

Мабуть випивки, все ж таки, було забагато. Спочатку вони пили коньяк, а потім Інна захотіла шампанського і здається, ще було пиво і знову коньяк. Віктор згадував, картаючи себе за нестриманість. Так погано він себе ніколи не почував.

А головне – нога. Він нічого не відчував окрім дикого болю. Чому ж він не може поворушити нею? Дівчина трохи придавила йому ногу своїм тілом. Треба підняти її, а то він зовсім не відчуває правої ноги. Хоч би не злякати її. Ото буде їй неприємний сюрприз. Як він міг заснути? Він же обіцяв її матері, що до 24.00 привезе її додому. Ото тепер вислухає вже і в себе вдома і в Інни.

Він обережно торкнувся рукою її плеча ...і відсахнувся. Від цього руху засудомило спину, пульсуючий біль розривав голову і горіла нога. Але він вже не відчував цього. Його охопив жах. Холодна. Дівчина була холодна, як сама смерть. Холодна і непорушна. Мертва. Він миттєво зрозумів це. Чоловік від жаху закричав, але з горла вирвалось якесь шипіння. Рукою він прикрив очі і від страху ...заплакав. Страх і безпорадність охопили його. Він був у пастці. З майже паралізованою спиною, віднятою ногою, придавлений мертвим тілом він був у пеклі. Накотилось розуміння скоєного і таке яскраве усвідомлення трагедії. Віктор не міг повірити, що це все наяву. Він вголос плакав і молив в душі Господа, щоб все виявилось страшним сном.

Що ми знаємо про життєві ситуації? Що нам відомо про події, які миттєво міняють світ? Тільки що, Віктор нервував через майбутні вибачення перед Інниною матір’ю, а зараз він щиро бажає бути на місці Інни. У цій новій реальності трупом бути простіше. Сіре стало чорним, проблема миттєво переродилась в трагедію. Легковажний звабник за мить перетворився на переляканого інваліда, що кличе Господа на допомогу. Господа, про якого він не згадував, мабуть, від народження.

Впадаючи в гіркий відчай Віктор згадав, що прийняв усі міри перестороги, щоб їх ніхто не знайшов. Гараж вони із Інною замкнули із середини, бо не хотіли непроханих гостей.  Він сам опустив сталеві двері, щоб світло не проникало назовні. Як завжди із Інною, час пролетів непомітно. Дівчину легко було вмовити. Він обіцяв їй розкішний ресторан. Але наївна дівчина повірила, що не було вільних столиків і  вірила, що пропадає вечір, який він звільнив спеціально для неї. Вона завжди йому вірила. Як же він шкодував про це. Якби вона хоч трохи покапризувала, то він ніколи б не повіз її в цей клятий гараж, що став їй могилою. Але так вже був він влаштований, навіщо лишній раз напружуватись? Для чого? Дівчина давно йому довіряє. Навіть занадто. Всі перемоги здобуто. Всі призи отримано. І він вже подумував потихеньку вже позбутися її.