Частина перша. Інна. Червоний колір.

Магда порядкувала в офісі. Сьогодні було багато роботи, тому вона живо відреагувала на запізнення Романа

- Ромчику! Де ти ходиш? – накинулась на нього з питаннями. - Про тебе вже двічі запитував шеф. І нараду відмінив через тебе. От матимеш неприємності. – продовжувала. – Щось серйозне сталось?

Роман не відповідав і Магда звернула увагу, що він навіть не привітався. Завжди такий привітний, гуморний чоловік був зовсім на себе не схожий. Вона занепокоєно заглянула йому в очі і з здивуванням побачила сіре обличчя з порожніми очима. Він щось хотів вимовити сухими губами, але промовчав. У Магди завмерло серце. Щось сталося. Щось неприємне. Щось таке, що налякало дорослого чоловіка. Десь в глибині його пустого погляду затаївся страх. Схожий на страх загнаної в кут істоти. Це було так дивно. Він дивився не на дівчину, а наче крізь неї. Потім ніби згадавши щось, кинувся до телефону. Набрав дві цифри. Передумав. Поклав слухавку і, дивлячись в карі Магдині очі серйозно сказав;

- Магдо, ти знаєш...Ніколи нікого не слухай. Зрозуміла? Ніколи. Завжди все роби так, як вважаєш правильним ти. Зрозуміла мене? - дівчина мимоволі хитнула головою, хоча нічого не зрозуміла. Роман швидко вийшов з кабінету і Магда впіймала на собі здивований погляд секретарки Оленьки.

- Олю, я нічого не знаю, не дивись так на мене.

- Та я ж нічого - примирливо сказала Ольга але Магда не сумнівалась, що шеф знатиме усі подробиці їхньої з Романом дивної розмови.

 «Ну й нехай!- подумала дівчина - Якщо я нічого не зрозуміла, то і йому навряд чи це вдасться. Знову мені морочитиме голову про романтичний зв’язок із Романом. Скрізь йому коханці привиджуються»

Роботи було багато і дівчина занурилась в документи. Вчора було продано вісім машин і потрібно негайно підготувати на кожну повний пакет документів, часу на пусті роздуми не було.

Іноді робота рятує нас від неприємних речей. Саме так і сталося із Магдою. До вечора вона була зайнята так, що не встигла навіть чаю випити. Додому прийшла пізно і розбита. Одразу ж в ліжко. Зранку знову документи. Шефа не було, Романа вона теж не бачила. Отже спокійно закінчила роботу і вже аж після обіду вийшла із кабінету, бо добряче зголодніла. В маленькому затишному кафе фірми можна було випити філіжаночку кави і з’їсти якусь смачненьку канапку, або навіть і супчик, при бажанні. З твердим наміром гарно пообідати Магда замовила собі каву з великою канапкою із сиром. На вітрині привабливо виднівся кавовий десерт і дівчина роздумувала, розкошелитись на нього чи стримати себе і не напихатись солодким. І тільки но вона прийняла похвальне рішення обмежитись канапкою із сиром, як до кафе швидко зайшла Ліда з бухгалтерії і шось прошепотіла на вухо офіціантці Людмилі.  Та зробила великі очі і завмерла із відкритим ротом. Лідочка шморгнувши носиком вибігла із кафе, не зачинивши за собою двері. Новини бувають різні але у Людмили були залізні нерви, вона завжди була спокійна, як австралійська коала. А тут стоїть жінка, як стовп посеред кафе. Через хвилину вона «відмерла» і швидко подала Магді замовлення.

- Людмило, все в порядку? – запитала Магда здалеку, щоб не здаватись нав’язливою, раптом мова йде про щось особисте.

- Інна наша померла – просто і голосно відповіла Людмила. Тепер вже Магда остовпіла. Хвилину вона не могла навіть і слова вимовити. Інна працювала в друкарському бюро фірми, їй було 20 років. Магда знала її, вони навіть декілька разів розмовляли. Молода і енегрійна блондинка носилась офісом і голосно розмовляла. Вона багато сміялась і стріляла очима в чоловіків, жартувала з ними: все як і годиться молодій особі. Життєрадісна. Нестримна. Нестримана і  відважна. Подейкували, що вона мала стосунки із одруженим Віктором, але Магда не дуже довіряла цим розмовам. Про них із Романом теж багато чого говорили, але ж то були просто плітки. Та й не дуже її цікавило. Навіть, якщо Інна щось і дозволяла собі, то дівчина була молода і вільна і всі питання були до Віктора, якщо вони взагалі були. І раптом таке?

 – Як це померла? – ледве вимовила Магда.- Ти певна? Точно наша Інна?- повторила  вона, згадуючи, що вже два дні Інни не було у офісі. - Треба запитати Орисю, це ж її найкраща подружка тут; - вголос подумала Магда. Дівчата були завжди разом. Обидві молоді, безкінечно палять цигарки і п'ють каву. Безкінечно сміються. І чого вони ці молоді дівчиська безкінечно сміються. Все смішки їм. Правильно, треба знайти Орисю. Покинувши своє замовлення, Магда попрямувала до дверей.

- Ти б поїла.- озвалась Людмила.- Через годину нарада. Шеф все розкаже. А Орисі немає сьогодні,-  провадила жінка, - Вона ще з учорашнього дня в Інни вдома.

- Я не зможу  зараз їсти. Дай мені води. – попросила Магда.Спрагло випивши води вона сіла за столик і намагалась зібрати думки до купи. Інна померла, Орисі немає, до кого ж з питаннями звернутись? Але ще є Роман! Правильно. Роман усе має знати.

- Романа Миколайовича немає в офісі. – знову озвалась Людмила.

- Боже, Людмило, та ти лякаєш мене. -  аж здригнулася Магда – ти читаєш мої думки!

- Це не я - спокійно відповіла жінка - Роман Миколайович зранку заходив і просив тобі передати, що його сьогодні не буде. Ти там якісь для нього папери робиш, а я забула сказати, а оце побачила тебе, то й згадала.

Чомусь її слова звучали не дуже переконливо.

  Магда була схвильована подіями і у неї розігралась уява. Машинально жуючи канапку дівчина відчула, як зголодніла. Людмила була права, краще підкріпитись, невідомо, що іще чекає сьогодні.  Випивши свою каву вона відчула себе набагато краще. «Чому це я так перелякалась? Можливо дівчину збила машина або у неї було хворе серце, чи ще якась невиліковна хвороба?» - умовляла себе Магда. Але в глибині душі ворушилось відчуття, що сталось щось жахливе. Жахливе і незрозуміле. Згадались вчорашні слова Романа, про те, що маєш робити тільки те, що вважаєш правильним. Серце заколотилось і раптом дівчина згадала їх розмову дводенної давності. Він, як завжди, підвіз її до торгового центру і, як завжди, кудись запрошував. «От пуста голова у мене!»  - розізлилась дівчина. Вона була впевнена, що щось таке він говорив і звав кудись після роботи, але дівчина зовсім нікуди не збиралась і не надала цьому значення. В пам’яті виринули слова Романа про її впертість і про те, що вона завжди втрачає якісь там шанси. Це було сказано жартома. Ніби то жартома. І тут Магда згадала його незадоволене обличчя і те, що  ВОНА ВЧИНИЛА ТАК, ЯК ВВАЖАЛА ЗА ПОТРІБНЕ - Магда нікуди не пішла. Але він...Вона не знала,  де був у той вечір він. Вона навіть і не поцікавилась потім. Їй навіть і в голову не прийшло його допитувати але зараз вона раптом злякалась. Зранку він запізнився і коли з’явився на ньому лиця не було. Так! Це ж було зразу на другий день зранку. Він прийшов об 11 тій.