Розділ 24.

— Думала, що все скінчиться так просто? — розсміявся він.

З далекого кутка хижі почувся стогін Олега. Він повільно приходив до тями. Дана зрозуміла, що йому сильно дісталось і на мить відчула жалість до чоловіка. Але спогади швидко наздогнали її та стерли нанівець усі людські почуття до нього.

— От і чоловік твій оклигав. Вчасно! — Денис пошкутильгав до Олега. Дана помітила, що йому важко довго стояти на місці – чоловіка турбувала ліва нога.

Він однією рукою приволік Олега на середину хижі й кинув поруч з нею. Денис давно чекав на свою хвилину справедливості. Ночами він мріяв, як подивиться їм в очі та дізнається про всі секрети, які вони носять за душею.

Це дозволяло йому не спати. Бо як тільки сон підкрадався до нього, поруч одразу оживали кошмари війни, через які йому довелось пройти, служачи у різних гарячих точках. Найгіршою була остання поїздка: тоді він хотів врятувати хлопчика, який тікав від броньованої машини.

Дитина активувала міну. Броньовик Дениса рознесло на уламки, товаришів довелось збирати по частинах, а він – вижив. Тоді-то Денис вперше почув голос у своїй голові, котрий наказував помститись за брата. І цей голос рятував його в моменти, коли здавалось, що легше розпрощатись з життям, аніж продовжувати боротись кожного дня.

Денис зажмурився на секунду і різко розплющив очі, проганяючи від себе спогади. Він згадав, що має змусити їх відкрити правду. Йому здавався дивним факт їхнього одруження, після всього, що сталось. Денис припускав: чоловік знає про злочин Дани та покриває її усі ці роки. Інакше, як можна було пояснити цей дивний союз?

— Ти знаєш, що вона зробила з нещасним хлопчиком? Говори! — пістолет різко перемістився до голови Олега.

— Заспокойся. Ти хоч розумієш, що твориш? Тебе посадять! — Олег здавався на диво спокійним і Дана заздрила йому, бо сама – здригалась від кожного слова божевільного викрадача.

— Гадаєш, мене це хвилює? — Денис мертвим поглядом втупився в Олега і продовжив, — Я вб’ю її. Змушу заплатити кров’ю за смерть мого брата. Ти можеш зберегти своє нікчемне життя, якщо розповіси правду.

— Я нічого не знаю. — відповів Олег. Він не дивився зловмиснику в очі, хоч і зберігав спокій.

— Гаразд, але вона однаково помре, незалежно від того, чи дізнаюсь я щось про останні хвилини життя мого брата, чи ні. — Денис знову перевів пістолет на Дану.

Він виглядав років на десять старшим за свій справжній вік. Дана у відчаї опустила голову, чекаючи страти. Його ігри були гіршими за смерть і вона вже не так сильно боялась пострілу. Більше лякало те, що він продовжить знущатись з неї, відтягуючи неминуче.

Вона лічила про себе, як в дитинстві, коли не могла заснути. Так їй вдалось хоч трохи відволіктись від думки: зараз усе скінчиться. Глибоко в душі вона чекала цього дня, вважала, що заслуговує на кару через те, що прогнала від себе Мишка. Жінка долічила до тринадцяти й втратила терпіння. Вона підняла обличчя і помітила, як Денис пильно дивиться на Олега.

— Оце вже цікаво… — задумливо мовив він.

— Стріляй! Чуєш? Стріляй, припини знущатись наді мною! — вона зайшлась риданнями, напруга скрутила її тіло в тугий вузол і Дана мріяла, щоб все це якнайшвидше скінчилось.

— Подивись на свого чоловіка. Він відчув полегшення, почувши, що я вб’ю тебе. Чому б це? — божевілля в погляді Дениса наростало, ніби всередині чоловіка палало вогнище, яке набирало силу з кожною хвилиною.

— Тобі здалось. Я прошу тебе – відпусти Дану. — голос Олега звучав, ніби механічний. В ньому не чулось ноток любові, відчаю чи благання. Лише сухий приглушений страх звучав в кожному слові.

— Ні, не здалось. Цей хоч кричав і пручався, аби врятувати її, — Денис кивнув в бік Тимура, який нерухомо лежав на підлозі. — І погляд твій я впізнаю. Ти різне бачив у житті, правда? З тобою поводились жахливо і ти вчиняв так само. Я можу впізнати очі вбивці. Бо й сам такий. Може ти вбив хлопчика?

— Я тут ні до чого. — напружено мовив Олег. — Ти зовсім з’їхав з глузду і не розумієш, що коїш…

— Я бачив, що ти коїш з жінками. Спочатку думав – це просто фетиш. Але ти прагнеш вчиняти насилля, не бачиш життя без цього. Цікаво, коли це почалось? — Денис поводився як хворий сімейний психотерапевт, видаючи одне спостереження за іншим і, невідривно слідкуючи за їхньою реакцією.

— Не слухай його, він псих! — Олег вперше повернувся до Дани, все ще стоячи на колінах, як і дружина.

— Я бачила фото. — відповіла Дана. Вона не хотіла помирати, не сказавши йому: «Ти хворий виродок!». Але зараз для цього був непідхожий час та місце.

Олег знітився і недобре зиркнув на неї, ніби вона несла провину за те, що образ ідеального чоловіка розсипався на друзки. Дана дивувалась, як він може залишатись собою за даних умов, їй здавалось, що в той час, коли її розум відмовлявся діяти адекватно, чоловік зберігав повний самоконтроль.

— Розповідай, що сталось того дня. Якщо ти винен, вона теж має це почути. — Денис навіть не поглянув на жінку, але вона весь час була в його полі зору. Хоч він і ненавидів усю її сім’ю, але мусив зізнатись собі – вона не схожа на вбивцю. Те, що він сприйняв, як підтвердження її вини, було лиш почуттям провини, бо вона не змогла вберегти брата. Його думки на мить очистились, а потім їх знову поглинув морок.