Розділ 21.

Нічний спокій Міжвиська розірвало наполегливе виття сирен. Тільки Дана не чула звуків хаосу, що спустився на поселення. Більшість людей покинули свої домівки в піжамах та халатах, аби стати свідками нещастя, яке тихо підкралось до однієї з осель.

Під ранок все стихло, залишивши по собі перешіптування сусідів і легкий, майже непомітний димок у повітрі, який розсіявся з першими променями сонця. Темрява забрала з собою все, що нагадувало про нічний інцидент.

Хтось легенько постукав у двері, а потім кілька секунд прислухався до тиші, що панувала за ними. Може, непроханого відвідувача щось збентежило, а може – проста цікавість змусила зайти до кімнати. Двері прочинились і всередину прослизнула жінка – одна з хатніх робітниць. Вона поглянула на ліжко і запідозрила щось лихе. На простирадлі лежала Дана, вдягнена у вчорашній одяг. Жінка помітила дивний відтінок її губ – вони здавались синіми, чи то фіолетовими.

Хатня робітниця прийнялась будити дочку господарів, проте, остання не реагувала на її спроби. Жінка злякалась і, знайшовши косметичне дзеркало на тумбі біля ліжка, приставила його до носа Дани. Скельце швидко вкрилось вологою і вона трохи заспокоїлась. Але Дана не прокидалась і їй не залишилось нічого іншого, як поплескати бідолашну по щоках.

— Що? — молода жінка різко відкрила очі, наче прокинулась від нічного жахіття. — Що сталось? Де він?

— Все добре. Вашого чоловіка я ще не бачила зранку. — турботливо відповіла хатня робітниця.

— Де він? В будинку? — Дана різко підвелась і відповзла до узголів’я ліжка, немов зацьковане перелякане звіря.

— Ні, його немає вдома. Коли ми прийшли в будинку було пусто. — жінка поглянула на неї зі співчуттям, вона добре пам’ятала вчорашню сцену, коли прибігла зі сковорідкою на крики Дани. — Поснідаєте?

— Так, дякую. — відсторонено відповіла Дана, роздивляючись кімнату шаленим поглядом, ніби не вірила, що Олега немає поруч.

Жінка залишила її на самоті, зрозумівши, що бідолашна потребує кількох хвилин, аби прийти до тями. Вуста Дани пересохли, а в голові усе пульсувало. Вона впізнала симптоми, котрі завжди списувала на похмілля. І одразу зрозуміла, що Олег підмішував щось в її келих не вперше. Дана не пила стільки, аби прокидатись зранку з жахливим похміллям. Її організм погано зносив спиртне лише тоді, коли вони з чоловіком відкорковували пляшку вина. Хворий покидьок! Навіщо він знущався з неї? І що робив у ті ночі, коли перетворював дружину на приспану красуню?

Дана скривилась, згадавши, як він вкладав її у ліжко. Тоді вона справді прощалась з життям, вважаючи, що Олег мстить від ревнощів. Його поцілунок залишив гіркий присмак на її вустах. Але дечого Дана так і не зрозуміла: чому вона досі жива? Невже він сподівався, що після всього дружина повернеться до нього? Мабуть, Олег хотів налякати її.

Жінка встала з ліжка і заледве втрималась на ногах. Вона поспішила у душ, щоб змити з себе згадку про його дику витівку та огидний поцілунок. Дана відчувала, що щось змінилось, інтуїція нашіптувала їй страшні здогадки, але жінка вперто не вірила власним почуттям. Вода змила з неї усю важкість і тривогу. Дана трохи заспокоїлась і прийнялась вкладати волосся. Вона ввімкнула праску для своїх неслухняних кучерів, проте, вчасно згадала, що може більше не догоджати вимогливому чоловіку. Їй подобався той безлад, що творився з її зачіскою. Кучері стирчали в різні боки та робили її на кілька років молодшою. Дана змучено всміхнулась власному зображенню, вітаючи болючі, але такі необхідні зміни.

Для неї приготували найкращий сніданок у світі – сирники. І якщо бути відвертою, вона заздрила вправності двох панянок на кухні. Їй хотілось навчитись готувати такі ж смачні страви, як це робили вони. Бодай для Ігоря. Дана уявила, як смажитиме сирники зранку перед тим, як відправити хлопця до школи. Звісно, вона робитиме це час від часу, аби не зіпсувати його своїм догоджанням. Думки про хлопчика повертали її до нормального життя та світлих сподівань.

— Ти вночі чула, що там сталось? — запитала одна жінка в іншої, доки складала посуд в машинку.

— Так. Страшна пожежа розгорілась. Кажуть, що хтось помер. — відповіла друга.

— Я лише чула як їхали пожежники. — тихо мовила перша. Дана прислухалась до їхньої розмови та відчула як всередині усе похололо.

— Яка пожежа? Про що ви говорите? — втрутилась Дана.

— Старий будинок в кінці села згорів. Не знаю який точно, але сусідка сказала, що там хтось помер.

Дана застигла на місці, усвідомивши, чий будинок палав вночі, доки вона спала. Внутрішній голос заперечував, репетував, і відмовлявся промовити вголос свої здогадки. Жінка відчула, як сніданок, що ще хвилину тому здавався чудовим, каменем заповнив шлунок. Пальці тремтіли й вона відкинула виделку, відчуваючи шалену відразу до їжі.

Будь-яка нормальна людина поспішила б на місце нічної трагедії, але тільки не Дана. Жінка вийшла з дому і довго блукала вулицями, нарізаючи кола. Доки вона не переконалась у всьому на власні очі, залишався бодай мізерний шанс, що все це – неправда. Але так чи інакше їй довелось рушити до будинку Тимура.

Сонце привітно сяяло та усміхалось жінці, яка ледь переступала з ноги на ногу. Дана не помічала погожого дня і приємного легкого вітру, що губився в її кучерях. Натомість вона прислухалась до буревію, який безжально спустошував її душу. Нарешті здалеку показався будинок Тимура, вірніше – те, що від нього залишилось. Чим ближче вона підходила, тим сильніше бив у носа сморід пожежі, яка залишила на цегляних стінах чорні сліди.