Розділ 18.

Світанок лоскотав її грайливими променями, пестячи ніжну шкіру обличчя. Вона вперше за довгий час спала настільки міцно, що не відчула, як перекотилась на його бік ліжка. Дана прокинулась і відчула, що торкається чолом до плеча Тимура. На кілька секунд вона завмерла і спробувала викарбувати в пам’яті цей спогад, ніби фотознімок.

Він мирно спав, повністю відключившись від реального світу. Тимур вперше не прислухався крізь сон до дивних звуків і не чекав якоїсь халепи. Поруч з нею він спав як немовля, забуваючи на мить про в’язницю і все, що там трапилось із ним.

Дана боялась порушити його спокій. Але сонце, яке невпинно підіймалось у небі, нагадувало: скоро прокинеться весь Міжвиськ і вислизнути непоміченою стане набагато важче. Все ж таки вона була заміжньою жінкою, бодай поки що. Неохоче Дана підвелась і тихенько сповзла з ліжка, уникаючи зрадницького скрипу старих пружин.

Її одяг висів на дверях у коридорі та встиг повністю висохти за ніч. Вона з жалем зняла футболку Тимура і переодяглась. У невеличкому дзеркалі на стіні вона побачила дивну жінку: розтріпане кучеряве волосся стирчало в різні боки, очі блищали давно забутою надією, а перші зморшки зникли геть, наче одна ніч міцного сну стерла останні кілька років.

Вона подобалась собі такою. Дана дивилась у дзеркало і, мабуть, вперше з часів заміжжя впізнавала у ньому справжню себе. Нарешті її неслухняне волосся могло відчути свободу, а руки не тяглись одразу до праски, аби розпрямити кучеряві пасма. Якось непомітно Олег запевнив дружину, що їй не пасує зачіска, якою жінку нагородила природа. І вона повірила йому. Дана все робила для того, аби подобатись чоловіку, викликати в нього бажання – бо так її вчили інші жінки, ділячись своєю мудрістю.

Усміхнувшись дзеркалу, вона обережно відкрила двері та вислизнула надвір. Свіже ранкове повітря привітало її п’янким ароматом. Дана попрямувала на інший бік Міжвиська, прогулюючись широкими вулицями. Посмішка не сходила з її обличчя, вона відчувала всередині дивне тепло й задоволення. Невже це й було щастя? Те, про що вона не сміла й мріяти.

Проте, чим ближче ставав її будинок, тим важче було втримати це почуття. Наче сполоханий птах, воно зірвалось з гілки та, тріпочучи крилами, відлетіло геть. Дана зайшла у двір і тихенько обійшовши будинок, прослизнула всередину через відчинені двері у вітальні. Їй пощастило: хатня робітниця провітрювала перший поверх перед тим, як господарі спустяться поснідати. Вона не помітила, що в кріслі, яке стояло в кутку величезної кімнати, хтось сидів.

— Нарешті повернулась? — уїдливо запитав Олег, злякавши дружину не на жарт.

— Що ти тут робиш? — Дана мало не зомліла, але швидко згадала, що в будинку вони не одні – за таких умов Олег навряд чи розпочав би скандал.

— Де ти була? Я всю ніч намагався тобі додзвонитись. — чоловік підвівся і наблизився до Дани. Вона інтуїтивно стала за диваном, аби між ними залишився хоч якийсь бар’єр.

— Я була в Василя Михайловича. Потім пішов дощ і я залишилась переночувати. Телефон розрядився. — Дана брехала як востаннє, бо знала, що він зійде з розуму від ревнощів, якщо бодай почує ім’я Тимура.

— Ти за дурня мене тримаєш? — Олег стиснув щелепу і його обличчя прийняло злісний напружений вигляд.

— Ні. Чому ти взагалі опинився тут?

— Я хотів поговорити з тобою. Навмисне покинув все і приїхав до своєї дружини, аби врятувати наш шлюб, — про власну доблесть Олег міг розповідати годинами, — І от що я застав! Тільки-но ти вирвалась з дому, як одразу пішла ганьбити мене!

— Я не зробила нічого поганого! — їй набридли його претензії. Дана не відчувала себе заміжньою, вона радше роками несла тягар їхніх хворобливих стосунків. І хоч тепер жінка знала, що стало причиною жорстокості, яка жила в її чоловікові, вона хотіла тільки одного – розлучення. Та не знала, як сказати про це, особливо зараз, коли Олег впивався власним гнівом.

— Ти така ж, як і всі жінки! — кров прилила до його обличчя і він з ненавистю дивився на дружину.

— Облиш мене! — Дана кинулась геть з вітальні й швидко затупотіла по східцях, що вели на другий поверх.

Він мовчки побіг за нею, важко дихаючи від емоцій, які розривали його зсередини. Дана відчула, як серце пришвидшило ритм, скорившись перед первісним інстинктом. Вона не зізнавалась сама собі, але глибоко в душі жінка боялась одного: він уб’є її. Уб’є в батьківському будинку, не дивлячись на свідків.

Дана помітила, що двері у кабінет батька стояли прочиненими. Вона швидко підійшла до рятівної кімнати й побачила тата, який розмовляв телефоном. Він не звернув на дочку уваги, але то було пусте. Їй вдалось врятуватись, вислизнути із холодних рук болю, який наступав їй на п’яти. Проте Олега це не зупинило. Чоловік наздогнав її та схопив за лікоть з такою силою, що мало не кинув Дану додолу, немов ганчірну ляльку.

— Пусти мене! — верескнула жінка, знайшовши в собі сили дати відсіч поряд із батьком.

Олег лише сильніше стис її руку і Дані здалось, що він от-от розтрощить їй кістку. Вона обернулась до батька, завмерши в німому приступі відчаю та болю. Дана потребувала захисту і, як маленька дівчинка, шукала підтримки в батька. Він поглянув на них і швидко підійшов до дверей, даруючи їй надію. Вперше вона відчула, що йому не все одно до власної дочки. Роки ігнорування й образ відступили на другий план перед вдячністю, яку відчула Дана.