Розділ 15.

Задушливість весняного вечора нарешті минула і поступилась місцем дощу та легкій прохолоді. Дана відчинила вікно в автівці й повільно їхала додому. Вона навмисне обрала дорогу на якій завжди бували затори о цій порі. Їй знадобився час, аби обдумати все. Вдома на неї вже чекав Олег. Жінка готувалась до відвертої напруженої розмови. Вона не могла мовчати про вранішній інцидент, бо хай навіть на кілька процентів, але Дана допускала, що слова тієї дівчини могли виявитись правдою. У це важко було повірити, однак, пропустити схожі звинувачення повз вуха було б малодушно.

Дана нарешті виїхала на дорогу, що вела до її житлового комплексу. Проїзна частина була пустою і мокрою. Дощ набирав силу. Вона краєм ока помітила як хтось порівнявся з нею. Темний позашляховик з тонованими вікнами їхав по зустрічній смузі. Спочатку Дана подумала, що божевільний водій намагається обігнати її таким небезпечним чином. Вона помахала у прочинене вікно, вказуючи йому, щоб проїжджав. Саме для цього Дана трохи збавила швидкість.

Але це не здобуло очікуваного результату. Автівка продовжувала рухатись поруч з нею майже «двері у двері». Тоді Дана посигналила: спочатку коротко, а потім затисла кнопку на кермі. Вона мусила раз по раз відривати погляд від дороги й переводити очі на позашляховик. Нарешті божевільний водій повільно опустив скло. В салоні було темно й Дана не одразу зрозуміла, що щось не так. Однак через кілька секунд вона нарешті розгледіла те, що бентежило розум: Дана не бачила обличчя водія. І не тільки через відсутність світла в його автівці. Обличчя незнайомця ховала чорна балаклава з вирізом для очей.

Вона помітила масивну зморшку на його переніссі та хижий погляд, сповнений ненависті. Дана намагалась роздивитись колір його очей, але він різко повернув кермо і позашляховик відчутно штовхнув її машину. Такого масивного викиду адреналіну жінка не відчувала ніколи в житті. Вона натиснула педаль газу, сподіваючись відірватись від нього. Та він ніби невпинно читав її думки й додав швидкості. Автівка Дани рухалась майже беззвучно, а от машина зловмисника гуділа так сильно, що глушила жінку.

Вона спам’яталась та підійняла скло. Шум майже повністю зник і стало трохи надійніше. Її руки тремтіли, через що Дана зі звірячою силою вхопилась за кермо. Попереду виднівся темно-зелений паркан, який огороджував нещодавно розпочате будівництво. Вона проскочила останній поворот перед огорожею і з відчаєм зрозуміла, що втнула найбезглуздішу помилку. Дана втратила останній шанс втекти від переслідувача, розум наперед змалював їй картину подальших подій і не помилився.

Тільки-но її автівка виїхала на ділянку дороги, що тяглась паралельно паркану, зловмисник знову викрутив кермо і притисся до машини наляканої жінки. Пуста вулиця не обіцяла їй порятунку чи бодай свідків, які змогли б розповісти про злочин. Здавалося, що на світі більше не залишилось людей, окрім Дани й чоловіка в балаклаві. Вона скрикнула, коли праве крило її авто з оглушливим неприємним скрипом торкнулось металевої огорожі. Дана намагалась відштовхнути позашляховик і виїхати на дорогу, але він лише дужче притискав її до паркану. Скреготіння металу посилювало тваринний страх за власне життя. Вона востаннє зібрала залишки сил і спробувала відкинути зловмисника, аби вирватись зі смертельної пастки.

Дана не бачила його обличчя, але чомусь була впевнена – він усміхається. Бо будь-яка спроба жінки втекти закінчувалась фіаско. Він грався з нею, змушував боятись і пручатись, хоча й знав: здобич не зможе зірватись з гачка. Позашляховик втиснув її в паркан і, боячись аварії, Дана мусила повільно зупинитись, бо в якийсь момент огорожа могла впасти й тоді все скінчилося б ще швидше – на будівництві стояли кілька одиниць масивної техніки. Інша автівка теж зупинилась. Серце жінки калатало, мов навіжене, дихання збилось і нутрощі стис важкий протяжний спазм.

Нарешті з позашляховика вийшов високий здоровенний шибайголова, який трохи дивно кульгав на праву ногу. Дана здивувалась, коли помітила це. Чому перед обличчям смертельної небезпеки їй було діло до його ходи? Навіть більше: вона помітила, що права нога злочинця трохи худіша за ліву – чорні штани не обтягували пошкоджене стегно так, як ліве.

У вечірньому світлі ліхтарів Дана помітила, як щось зблиснуло поруч з правою штаниною кремезного незнайомця. Їй знадобилась секунда, аби переляканий розум зробив висновок – це пістолет. Дана спробувала відчинити дверцята автівки, однак, позашляховик заблокував її. Вона розлючено штовхала плечем шматок неслухняного металу, намагаючись розширити шпарину, яка дозволила б їй вилізти з залізної труни.

Вона закричала довго й протяжно, коли пістолет завис в повітрі. Вперше в житті Дана злякалась настільки, що мало не охрипла. Чорна дірка дула дивилась на неї з холодною зневагою, немов безсердечний кат. Вона спробувала перебратись на заднє сидіння, але ніщо не могло врятувати її від кулі, яка не знала бар’єрів. Якби вона навіть і втрапила в метал, проваливши свою місію, то на зміну їй прийшла б друга, й третя, й четверта грудка металу. Одна з них все одно дісталася б своєї цілі та назавжди зупинила б серце жінки.

Дана застигла з широко розплющеними очима. Вона, ніби здалеку, чула стук власного серця, який сповільнювався щоразу, як жінка забувала наповнити легені повітрям. Зморшка на переніссі злочинця стала ще виразнішою, а очі – звузились. Рука, що тримала пістолет, була твердою і впевненою. Він робив це не вперше. І навіть не в десяте. Його холодні мертві очі були свідками набагато гірших картин і свого часу не раз спостерігали за тим, як життя покидає людей. Він ледь помітно схилив голову до плеча, не звертаючи уваги на дощ.