Розділ 14.

Ранок розпочався з шаленої метушні. Спочатку вона купила кілька речей для Ігоря та відвезла їх у лікарню. Потім Дана нарешті згадала про Андрія, який намагався додзвонитись вчора. Її голова кипіла від кількості справ, які треба було владнати за весь день. Дана набрала знайомий номер і приготувалась до поганих новин – вірний ритуал, який завжди оберігав від розчарування.

— Треба зустрітись. — Андрій не любив лишніх розмов.

— Можеш сказати одразу, що нічого не вийшло…

— Вийшло, але результати важко пояснити. Зустріньмось о сьомій на тому ж місці. Це не телефонна розмова. — він роздумував над тим, чи варто взагалі говорити їй про висновок, якого дійшли в лабораторії.

— Гаразд. До зустрічі! — короткий дзвінок залишив по собі безліч питань. Вона вже сумнівалась в тому, чи справді хоче знати кому належала жовта курточка.

Напруга, яка супроводжувала її останнім часом дала про себе знати. В голові запаморочилось і Дана присіла на найближчу лавку поруч з лікарнею. Рано вранці вулиці були ще зовсім пусті. Принаймні, у цьому спальному районі. Дана згадала про Тимура, їй неймовірно сильно закортіло знов поговорити із ним. Але не про минуле, яке всім було важко згадувати, а про його плани на майбутнє. Вона відчула легкий укол ревнощів, коли зрозуміла, що тепер він знайде дівчину і побудує сім’ю. А ще її цікавило одне питання: чи буде він поводитись зі своєю дружиною так само жорстоко, як Олег поводився з нею?

Від згадки про Тимура її щоки розпашілись. Прохолодний травневий ранок не поспішав загасити жар всередині жінки. В повітрі відчувався солодкуватий аромат, а може це лише її підсвідомість додавала навколишній реальності романтичного відтінку.

Бажання випити кави поступилось здоровому глузду: Дана могла спізнитись на роботу. Враховуючи її стосунки з Вірою Петрівною – безглуздий ризик заради хвилинного задоволення. Кинувши сумний погляд на кав’ярню, вона попленталась до машини, намагаючись стримати позіхання. Їй раптом спало на думку: якби не потяг допомагати іншим в скрутному становищі, то скоріш за все вона відкрила б власну кав’ярню. Оце було б чудово – цілісінький день працювати в затишній атмосфері й відчувати казковий аромат різноманітних сортів кави. Від швидкоплинної фантазії в душі розлилось тепло. І знову в її мрії з’явився Тимур, доповнюючи картинку новими барвами.

Дана із задоволенням сіла у своє авто і прийнялась наводити лад. Взагалі-то, салон здавався стерильно чистим та жінка не вгамовувалась: лишня пачка серветок, що лежала не на своєму місці, надзвичайно дратувала. Хтось подумав би: дрібниця! Але тільки не Дана. Мама стільки років дражнила її неохайною, що жінка практично здобула легкий психоз на темі прибирання.

Дана торкнулась керма і відчула прилив задоволення. Їй шалено подобалось все, чим вона могла керувати. В цій сфері речі вигравали в порівнянні з людьми. Вона не знала, чого чекати від чоловіка, з яким ділила ліжко та життя, зате, автівка завжди була передбачуваною: варто лиш вчасно заливати масло й міняти запчастини. Струнка ніжка плавно надавила на гальма, коли вона наблизилась до стоянки поруч з роботою.

Жінка попрямувала алеєю до великої кількаповерхової будівлі. Її легка хода виказувала гарний настрій брюнетки. Дана відкинула за спину довге пряме волосся і глибоко вдихнула приємний аромат весни, що обіцяв першу спеку з дня на день. Краєм ока вона помітила бліду худорляву дівчину, що стояла недалеко від входу в будівлю.

Дана пройшла б повз, якби не відчула бездонну прірву, яка поглинала молоду незнайомку. Жінка кинула на неї обережний погляд і перше, що помітила – волосся. Таке ж чорняве й пряме, як у самої Дани. Дівчина не походила на особу в скрутному матеріальному становищі хоча б через те, що не так давно була в салоні й мала досить недешевий одяг.

Тоді що привело її під стіни соціальної служби? Може вона боїться чоловіка? Але ж ні, на вигляд їй було не більше вісімнадцяти. Навряд чи вона могла виявитись заміжньою. Дана помітила, як незнайомка дивиться на неї у відповідь. Було в ній щось нездорове, те, що ховалось за прекрасним білолицим фасадом. Дана бачила схожий погляд у жертв сімейного насилля, та навіть більше – її власні очі блищали таким же розчаруванням, відчуттям меншовартості й соромом, як у незнайомки. Вона набралась терпіння, знаючи, наскільки важко буває витягнути зізнання з тих, хто боїться хоча б зайти всередину. Жінка подалась до незнайомки, а та не зрушила з місця.

— Привіт! Мене звуть Дана. Я тут працюю. — кивком голови вона вказала на будівлю.

— Інна… — наче зачарована промовила дівчина.

— В тебе щось сталось? Якщо хочеш, ми просто поговоримо, без усіляких документів й записів. — Дана намагалась не тиснути на дівчину. Подув легкий вітер і відкинув комір шовкової сорочки з шиї Інни. Дана з жахом побачила свіжі червоно-сині синці у формі пальців на її шкірі.

— Я не знаю куди йти. — відповіла вона й швидко поправила комір.

— Я готова вислухати. Не соромся, мене важко чимось здивувати – бачила надто багато жінок, на яких підіймали руку.

— Все не зовсім так. — незнайомка хижо всміхнулась і з викликом поглянула на Дану, — Мені це подобається!

— Он як? Але ж ти тут, отже, сама розумієш, що так не повинно бути, — Дані стало незручно від погляду дівчини. Інна так розглядала її, наче роздягала і намагалась залізти під шкіру.

— Я не збагну тільки одного: що він в тобі знайшов? — з насмішкою кинула дівчина.