Розділ 9.

— Доброго ранку! — бадьоро привіталась Дана зі своїм співрозмовником.

— Доброго! Щось сталось? — спитав хрипкий чоловічий голос у телефоні. Складалось враження, що його власник ще не прокинувся до кінця.

— Так. В мене є прохання до тебе. — Дана телефонувала слідчому з яким не раз перетиналась по роботі. Він вів кілька справ про заподіяння тілесної шкоди дітям, які перебували у неї на обліку. Їхні відносини можна було назвати товариськими.

— Знов проблемна сім’я? Я у відпустці, але дам тобі номер колеги – він допоможе. — чоловік все ще розмовляв ліниво та через силу.

— Вибач, я не знала. Розумієш, це особиста справа… — Дана не любила прохати допомоги в інших.

— Слухаю! — її співбесідник різко прочистив горло і нарешті зацікавився розмовою. Він ніколи не переймався проханнями інших і рідко вчиняв послуги безплатно. Та в цій жінці він бачив найтемнішу печаль, що змушувало його перейматись долею абсолютно чужої людини. Певно, старе виховання взяло верх і поспішало допомогти тій, що опинилась в біді.

— В мене є друг. Тобто був… — Дана запнулась. А потім переповіла йому коротку версію того, що сталось з Володею.

— Що саме ти хочеш знати?

— Не знаю. Ти можеш подивитись матеріали у справі? Щось не сходиться. Може розтин показав більше? — останні слова застрягали у горлі, немов шипи.

— Гаразд, завтра зв’яжусь з тобою. — він сам не розумів навіщо напружується заради неї. Вона не цікавила його як жінка та й не могла згодитись загартованому слідаку в разі необхідності. Може він просто хотів стати хоч на крихту кращою людиною, ніж був усе своє життя.

— Дякую, Андрію! — Дана здивувалась тому, з якою легкістю він згодився допомогти.

Всі навколо знали як працює поліція. І Андрій не був винятком з правила. Скоріше він підтверджував це правило своїм існуванням у ролі слідчого. Дана вважала, що зневажатиме будь-кого, хто веде не надто чесний спосіб життя. Але з Андрієм склалось інакше. Він, пройшовши стару школу органів правопорядку, міг закривати очі на багато речей. Тільки не на злочини проти дітей. Дана плуталась в орієнтирах сірої зони. Її світ завжди був чорно-білим. Однак Андрій викликав у неї непідробний інтерес, являючись яскравим представником команди сірих.

Розмова зайняла менше часу, аніж підготовка до неї. Дана виїхала на дорогу і попрямувала на роботу звичним маршрутом. За кермом вона завжди почувалась напружено, намагаючись вести обережно. Кілька разів Дана поглядала у дзеркало заднього виду, аж поки не зрозуміла, що вже кілька хвилин за нею їде одна й та ж автівка. Неспокій змусив жінку повернути у зовсім іншому напрямі. А потім ще раз і ще. Автомобіль невідривно повторював її маршрут.

Тоноване скло ховало водія від погляду наляканої жінки. Стара пом’ята іномарка причепилась до неї, ніби липка стрічка. Дана не розгубилась і швидко записала номер. Вона перебирала в розумі ідеї, як здихатись переслідувача. Адже за кермом явно був той, хто знущався з неї вже кілька днів поспіль. Дана твердо вирішила, що не дасть себе залякати. Жінка скинула швидкість і дочекалась жовтого кольору на світлофорі.

Переслідувач теж рухався повільно. Їм обом сигналили водії, що нетерпляче оминали дивний затор. Вона вчепилась в кермо і вичікувала. А потім різко натиснула ногою на педаль газу й проскочила в останню мить. Дана розуміла, що скоріш за все отримає штраф, але не могла вчинити інакше. Переслідувач застряг на світлофорі, а Дана вигукнула на весь салон:

— Ну як тобі? Сподобалось?

Вона не знала одного: автівка зупинилась не просто так. Водій старої іномарки усміхнувся і дозволив їй втекти, граючись зі своєю жертвою.  Якби він хотів, то міг би витиснути її з дороги та змусити дороге авто вилетіти у кювет. Та його план був більш витонченим. Він волів бачити страждання цієї жінки. Адже ненавидів її усім своїм єством. Планував забрати життя, яке вона завинила. Одним словом: він почувався кармою, яка поспішала назустріч Богдані Комарівській.

А тим часом Дана квапилася на роботу, радіючи власній спритності. Вона пишалась своєю твердістю і безстрашністю. Однак, в її сумочці поселився перцевий балончик. Якби Олег знав про таємні пригоди дружини, то зачинив би нерозумну жінку вдома. А на що сподівалась сама Дана, ігноруючи погрози та переслідування? Їй до останнього здавалось, що Тимур не зможе нашкодити колишній подрузі. Сліпа віра Дани не дозволяла й на хвилину замислитись про те, що минуло надто багато часу з моменту, коли вони були друзями. Через сімнадцять років це не мало ніякого значення.

Молода жінка намагалась забути про неприємності, які сипались на її голову одна за одною. Їй доводилось переживати й гірші часи, тому зараз Дана вірила, що в силах впоратись з усім. Важко було навіть уявити звідки вона черпає непереборний оптимізм, зважаючи на важкий життєвий досвід. Хай там як, ця незламна жінка надто сильно любила життя, хоч часто воно било її прямісінько у сонячне сплетіння.

Дана прямувала до офісу, коли відчула на собі погляд чужих очей. Ранковий інцидент змушував її поводитись уважніше. Окинувши поглядом невеличку алею через дорогу, Дана завмерла. По іншу сторону від неї стояв кремезний темноволосий чоловік у чорних джинсах та футболці. Він пильно спостерігав за нею, обпершись на одне з дерев. У горлі пересохло і жінка нервово ковтнула. Вона губилась у здогадках, ким же міг бути незнайомець? Пересічним чоловіком чи злочинцем, що підстерігав тендітну жінку.