Розділ 8.

Хвилини повільно стікали по її тілу, немов густий липкий сироп. Вона сиділа на підлозі й дивилась прямо перед собою пустим поглядом. Дана боялась навіть поворухнутись. Їй здавалось, що будь-які дії, вчинені нею, перетворять кошмар останньої години на реальність. А вона понад усе бажала не чути тієї пісеньки та не бачити вмісту коробки.

На підлозі поруч валялась посилка від незнайомця. З неї випала розірвана дитяча курточка жовтого кольору. Колись вона була яскравою та веселила око, а зараз виглядала блідою плямою, як і спогади, пов’язані з нею. Курточка мала пошарпаний вигляд: один з рукавів майже відірваний, на комірі виднілись зашкарублі бурі плями. Саме вони прикували погляд Дани й завдавали найгострішого болю.

Жінка розглядала дитячу одежину і в якусь мить помітила у кишені білий аркуш, згорнений вдвоє. Вона невпевнено дістала папірець, ніби сподівалась, що хтось зупинить її в останній момент. Однак цього не сталось. Дана розгорнула аркуш і прочитала одну-єдину фразу: «Око за око».

Вона не одразу зрозуміла, що означають дивні слова. Проте збагнула від кого отримала посилку. Важко було назвати збігом смерть Володі, появу переслідувача і звільнення Тимура. Певно, він вирішив помститись їм. Дана не розуміла лише одного: чим вона завинила? Якщо хтось і має нести покарання, то лише одна людина – сам Тимур.

Вона пригадала як рівно сімнадцять років тому прокинулась із солодким передчуттям свята. Їй виповнилось тринадцять. До кімнати влетів  молодший брат – Мишко. Він дивився на Дану з таким захопленням, ніби вона стала зовсім дорослою. Восьмирічний хлопчик нетерпляче чекав моменту, коли стане таким же високим, як його сестра.

Дана ходила за мамою хвостиком і просила зробити їй гарну зачіску. Однак у тої не було вільного часу. Вона закінчувала останні приготування перед приїздом гостей. На день народження Дани батьки запросили всіх найвпливовіших друзів. Разом з батьками мали прийти Володя та Олег. А от Тимура ніхто не запросив. Про його існування взагалі не згадували – хлопчик без батьків перебував під опікунством бабусі й дідуся. А вони не могли похизуватися статками. От і з соціальної карти Міжвиська їхня родина випала так, ніби взагалі не існувала.

У Дани був власний маленький секрет. Вони з Тимуром закохались один в одного напередодні її дня народження. Якось четверо друзів катались у лісі на велосипедах. Знайшовши повалене дерево, вони вирішили влаштувати змагання: хто найкраще перескочить перешкоду. Теоретично вона мала б виграти, якби не впала при приземлені. Її права щиколотка почала роздуватись на очах. Володя з Олегом злякались, що отримають на горіхи та швидко втекли додому.

Тимур залишився із нею. З гілок і власної майки він змайстрував Дані шину, яку дбайливо наклав на ногу. Тоді в душі дівчинки щось ворухнулось: вона вперше відчула симпатію, що змушувала її шарітись. Тимур всадив її на багажник власного велосипеда і відвіз додому. За кілька днів нога загоїлась, а от серце, пронизане стрілою першого кохання – ні.

З того дня Тимур почав поводитись досить дивно: він увесь час уникав подругу. Дана ніколи не була боягузкою, тому одного дня спіймала його по дорозі до магазину і поцікавилась, що ж змушує хлопця поводитись вороже. Вона чекала якої завгодно відповіді, лише не тієї, що отримала. Тимур ніяковів, переминався з ноги на ногу, і, зрештою, зізнався, що Дана йому подобається.

Того дня вона летіла додому окрилена й щаслива. Найгірше, що може статись з людиною в період першого кохання – це взаємність. Дана могла думати лише про Тимура. Вона уявляла, як вони подорослішають і зіграють весілля у її красивому величезному будинку.

У свій день народження вона вперше одягла сукню по добрій волі. Їй кортіло виглядати, як ті принцеси у дурнуватих мультиках. Гості прибували на свято один за одним. Дану засипали подарунками, а вона мріяла лише вирватись з дому, скочити на велосипед і чимдуж помчати в ліс на їхнє місце. Тимур сказав, що весь день чекатиме на неї. Тож як тільки дорослі втратили до іменинниці усілякий інтерес, Дана спробувала вислизнути.

— І куди це ти зібралась? — спитала мама, спіймавши втікачку на порозі.

— Мені нудно. Хочу покататись. Можна? — вона жалісливо скривилась.

— Візьми з собою Володю й Олега. І приглянь за Мишком! — молодшого сина батьки часто скидали на Дану.

— Ну, ма-а-ам! — у розпачі протягнула Дана.

— Щоб до темряви були вдома. — суворо наказала матір і повернулась до гостей.

З-за її спини вигулькнув задоволений Мишко. Червонощокий хлопчик кинувся до Дани й обійняв її. Вона пригладила його світле волоссячко та зітхнула. Дана обожнювала брата. Батьки майже не звертали на них уваги, зате вони завжди були один для одного найріднішими людьми. З того самого дня, коли брата привезли додому з лікарні. Тоді п’ятирічна Дана подумала, що більше ніколи не залишиться одна.

Олег та Володя вибігли вслід за Мишком. Їм теж кортіло вшитися з нудного свята, де дорослі розмовляли на незрозумілі теми. Дана спробувала спекатися брата, бо не могла взяти його з собою на побачення.

— Візьміть Мишка з собою, — попрохала вона друзів.

— А ти куди? — поцікавився Володя, дістаючи з кишені чергову шоколадну цукерку.

— Є в мене одна справа. — таємниче промовила дівчинка і тугіше стягнула стрічку, яку нянька вплела їй в косу.

— Ми не катаємось з малечею, — грубо кинув Олег і скривився, глянувши на Мишка.