Розділ 6.

Дана заклопотано виконувала ранкову рутину. Усілякі баночки з доглядовою косметикою, масажери для обличчя, патчі – купа марних речей, які ніколи не могли зупинити плин часу. Вона поглянула у дзеркало і помітила мішки під очима та перші дрібні зморшки. Звісно, усі її ритуали сповільнювали неминучі процеси, але тридцять давались в знаки.

Вона ніколи не хвилювалась на рахунок власної зовнішності. Скоріше врівноважено відмічала зміни й розуміла – так має бути. Коли Дана на власні очі побачила, що таке смерть, то збагнула: зморшки – це дарунок долі. Хтось так ніколи й не постаріє. Сумно, чи не так? Виявляється за усі неприємні зміни ми ще й повинні дякувати.

Олег збирався на роботу. Він зайняв другу ванну кімнату. Так, вони могли собі дозволити дві ванних у квартирі на двісті метрів. Взагалі-то простір грав на користь їхнього шлюбу. Інколи Дана думала, що у звичайнісінькій студії, метрів на сорок, вони давно перегризли б один одному горлянки. Бо так працювали їхні стосунки: простір давав змогу втекти з поля бою.

Вона швидко й вправно підфарбувала очі, створюючи ефект невидимого макіяжу. Дана ніколи не вважала себе красунею, зате всі навколо з нею не погоджувались. Справа полягала навіть не в зовнішності. Хіба мало високих, струнких брюнеток ходить вулицями столиці? Ні, в ній було щось особливе. Дивний магнетизм – суміш краси й печалі, зневіри й твердої волі, розбитого серця та сили. Дана ще раз поглянула на себе, розчесала довге пряме волосся і пішла готувати сніданок.

— Що ти їстимеш? — гукнула вона до Олега.

— Тост з авокадо, рибою та яйцем, будь ласка, — відізвався чоловік з ванної.

Дана не любила готувати. Обід та вечерю вони здебільшого замовляли або ж йшли до ресторану. А от сніданки завжди були на ній. Це був справжній ритуал: вони сідали до столу разом і розмовляли. Так Олег компенсував те, що через роботу міг кілька вечорів підряд не з’являтись вдома до пізньої ночі.

Чи сумувала вона за ним? Не сильно. Їй подобалось проводити вечори наодинці за читанням книг чи переглядом фільмів – тих, які обирала сама Дана. Їхні смаки абсолютно не сходились. Олег полюбляв трилери – ті, у яких психопат водив за ніс правосуддя. Вони ніколи не лякали чоловіка, лише лоскотали нерви. А Дану нудило від сцен жорстокості та насилля. Ба, навіть більше: вона не розуміла, як це взагалі могло подобатись психічно здоровим людям.

Однак інколи вона почувалась самотньою. Мріяла, що заплющить очі та опиниться в обіймах того, хто кохатиме її міцно та безумовно. Кохатиме лише за те, що вона – це вона, така як є, з усіма своїми тріщинами й недоліками. А потім знову відкривала очі та згадувала, що має бути більш вдячною Олегу за те, що він любить її по-своєму. А найголовніше – врятував від необхідності повертатись у батьківський будинок.

— Ох, я такий голодний! — за власними думками Дана не помітила, як чоловік зайшов до кухні.

— Уже все готово, — відповіла вона з посмішкою, завершуючи сервірування тарілок.

— Виглядає апетитно.

Він навчив її прикрашати сніданок, мов у ресторані. Може через те Дана і не любила готувати.  Олег був надто вибагливим і жорстким. Коли він затримувався на роботі, вона готувала собі яєчню і скидала її в тарілку так, ніби хтось вже відвідав страву раніше. Вона дозволяла собі маленькі протести, про які він би ніколи не дізнався.

— Я сьогодні розберу і виперу речі після поїздки. Тобі треба щось з того одягу найближчим часом? — хоч Дана майже не готувала, але була вправною хазяйкою.

— Не втомлюйся. Я сам розберу власну сумку. — Олег вправно махав виделкою та ножем над тостом.

— Як бажаєш, — вона здивувалась, її чоловік ніколи не розбирав речі та не прав їх. Але Дана не збиралась наполягати на своєму.

— Я сьогодні затримаюсь. Ти ж знаєш цих клієнтів…

— Добре. — за звичкою погодилась дружина, не ставлячи зайвих питань.

— В мене для тебе щось є! — він зіскочив зі стільця, мов дитина, згадавши, що приготував їй подарунок.

Будь-яку іншу жінку здолало б нетерпіння та тріпотливе передчуття радості. Але Дана знала, що подарує їй Олег. Він хотів оточувати себе лише найкращими речами. Стосувалось це і всього того, чим користувалась дружина. Ніби машина, одяг і косметика Дани могли дати йому якусь характеристику в очах оточення. Хоча в їхньому колі це і справді відігравало значну роль.

За хвилину перед нею стояла красива коробка з твердого міцного картону. На ніжній блакиті красувалась біла шовкова стрічка. Олег з нетерпінням дивився на дружину. Вона спокійно відкрила коробку і дістала з неї пару дизайнерських чорних туфель. Тонкі підбори нагадували голки. Взуття виглядало аж надто вишукано – зовсім не її стиль.

— Ну як тобі? — нетерпляче запитав чоловік.

— Дуже красиві! — задля пристойності вона ще кілька секунд розглядала туфлі, імітуючи захват.

— Взуй їх сьогодні. — наказав Олег.

— На роботу? Ні, я не можу. Вони ж коштують як річна зарплатня моїх колег! Це якось непристойно. — Дана з жахом уявила, що відчуватимуть колеги, побачивши таку несамовиту розкіш. І як вони зненавидять її, розуміючи всю глибину фінансової прірви між ними. Ні, вони на таке не заслуговують.

— Ну і що? Я можу купити тобі ці дурнуваті туфлі. — Олег різко перемінився у виразі обличчя, як і кожного разу, коли Дана перечила йому.