Розділ 5.

— Гаразд, ми поставимо вам кілька питань про минулий вечір. — звернувся до них поліціянт, вмощуючись в крісло у вітальні.

— Навряд чи ми зможемо чимось допомогти, але, будь ласка, запитуйте. — Дана нервувала. Це нагадувало їй старі події. Ніби навмисне поліціянт сів у те ж саме крісло, де сидів слідчий, який розмовляв з нею сімнадцять років тому.

— Минулого вечора ви щось святкували?

— Річницю весілля моїх батьків. — відповіла Дана.

— Було багато гостей і алкоголю, якщо ви мене розумієте… — втрутився Олег. Увесь час він міцно обнімав її за плечі, наче намагався втримати від якогось необдуманого вчинку.

— Зачекайте, будь ласка, до вас дійде черга. — молодий чоловік у формі відкрито демонстрував свою зневагу Олегу. Від цього він лише сильніше стискав її плечі. Дана хотіла кричати: на Бога, будь ввічливішим, через тебе в мене залишаться синці!

— Мій чоловік має рацію. Запросили з три десятки гостей, а свято продовжувалось до пізньої ночі. — Олег схвально поглянув на дружину.

— Коли ви пішли спати? — поліціянт продовжував ставити питання сухо й швидко.

— Десь об одинадцятій. Так? — Дана невпевнено поглянула на Олега. Їй було незатишно, наче вона й справді щось накоїла.

— Точно не пам’ятаю. — якось вороже відповів Олег.

— Ви покинули вечірку разом?

— Ну, я пішла спати й Олег допоміг мені дістатись кімнати, — Дана згорала від сорому. Вона знала, що подумає поліціянт: ось ще одна розпещена життям жіночка. Це ж як треба було напитись, щоб чоловік допомагав дістатись ліжка?

— Зрозуміло, — саме з такими думками поліціянт на секунду підвів на неї погляд.

Дана намагалась поводитись стримано і не викликати підозри. Хоча й відчувала власну провину у тому, що сталось. Їй хотілось сказати: арештуйте мене, бо я не забрала в нього ту кляту пляшку! Вона знову чогось не зробила. Адже так трапляється – ти можеш скривдити людину не лише вчинками, але й своєю бездіяльністю.

— Добре. Тепер ви, — поліціянт вказав дешевою кульковою ручкою на Олега.

— Що вас цікавить? — надто великодушним тоном поцікавився Олег.

— Коли ви пішли спати?

— Спочатку відвів дружину спати. Ну, ви ж розумієте – жінки! — Олег змовницьки кивнув і Дані здалось, що поліціянт відтанув. Чорт! Як би чоловіки не ставились один до одного, але сексизм завжди їх зближував. Ніби у них була власна таємна секта під назвою «Ох, ці жінки».

— А далі?

— Спустився вниз. Випив ще келих вина. А потім пішов спати. О дванадцятій, здається. — він розповідав усе спокійним і твердим тоном.

— Ви можете підтвердити, що чоловік був з вами всю ніч? — звернувся поліціянт до Дани.

— Так, — не замислюючись над питанням, відповіла вона.

— А як щодо сутички з померлим? — поліціянт відкрито втрачав інтерес до свого заняття.

— Ніякої сутички не було. — серйозно відповів Олег, — Ми трохи поговорили, згадали дитинство, покепкували та розійшлись. Саме після цього я пішов спати.

— Вибачте, що потурбували вас. — молодий хлопець у формі підвівся зі свого місця. — Батько померлого наполягав, що це не нещасний випадок.

— Як саме він помер? — Дана заледве промовила останнє слово.

— Стандартно: шприц, наркотик і білет в один кінець. — не надто професійно відповів служитель закону.

— Але ж він ніколи не коловся. Як завгодно приймав, але шприців боявся! — випалила Дана.

— Ти ж не знала про нього все. Так найчастіше і буває: від слабшого вони переходять до сильнішого. — пояснив їй Олег і прибрав руку з плечей жінки.

— Вважаєте, що він ніколи не приймав таким способом? — поліціянт на секунду забарився, замислившись.

— Останнім часом ми не так близько спілкувались. І не знали багатьох речей про Володю. — відповів Олег з натиском та подивився на дружину, мовляв: Не забирай час у людини, що ти можеш знати?

Поліціянт допитливо вдивлявся в обличчя Дани. Він намагався зрозуміти, чи каже вона правду, чи просто не хоче вірити у те, що сталось. Чесно кажучи, він схилявся до другого варіанту. Але батько померлого мав впливових друзів і обдзвонив всіх, прохаючи про допомогу. Через це йому наказали опитати гостів, які веселились вчора на вечірці. Так би мовити, перевірити усі версії. Ніхто не вбачав у смерті Володі чогось підозрілого. Тільки його батько та подруга не вірили в очевидне: у наркоманів трапляється передозування. І набагато частіше, аніж вони могли б собі уявити.

— Олег має рацію. — мовила Дана, і одразу ж зненавиділа себе за слабкість. Потрібно було стояти на своєму.

Перед її очима знову з’явився диван, вкритий білим простирадлом. Чому його життя обірвалось саме зараз? Він багато разів знаходився на волосині від смерті й видирався із темної прірви. А коли все налагодилось, коли залежність майже відступила – бум і все! Одна маленька помилка знищила життя і залишила по собі лише сльози.

Поліціянт дуже швидко поговорив з батьками Дани й подався у подорож по Міжвиську, опитуючи решту гостей. До вечора все стихло. Більше нічого не нагадувало про вранішнє горе. Дані було моторошно від такої тиші. Ніби вона зраджувала пам'ять друга, заспокоївшись так швидко. Але гірка правда полягала у тому, що через залежність Володі вона давно готувалась до подібного кінця. Для неї це не було чимось надто непередбачуваним. Однак горе від того не зменшилось. Від неї відірвали ще один шматок дитинства – так це відчувалось Дані. Через Володю вона могла повернути собі хоча б часточку тої щасливої й усміхненої дівчинки, якою була колись. А тепер його не стало. І як би егоїстично це не виглядало, але разом із ним померла чи не остання хороша згадка про саму Дану.