Розділ 4.

Скроні пульсували від нестерпного похмілля. А від яскравого світла, що пробиралось крізь вікно, до біса пекли очі. Олег забув про штори – от лихо! Дана, застогнавши, повернулась на другий бік і вперлась чолом у спину Олега. Його шкіра була прохолодною і від цього їй ставало краще.

Здавалось, вона не пила вчора настільки багато, щоб заслужити нестерпні фізичні страждання. Однак, кожного разу, коли вони відкорковували пляшку вина з Олегом, Дана прокидалась наступного ранку в жахливому стані, ледь пригадуючи власне ім’я. Добре, що хоч таке сімейне дозвілля траплялось нечасто.

За вікном сонце змагалось із хмарами. Дана прокинулась у той момент, коли світило здобуло перемогу. Проте, хвилин за двадцять все змінилось. Вона почула завивання бурхливого вітру, який раптово увірвався в сонячний погожий ранок. І майже одразу світло перестало подразнювати її червоні очі. Хмари щільніше притулились одна до одної, як шеренга вправних воїнів і подарували їй омріяну напівтемряву.

Олег досі спав. Дана любила затишні моменти, коли він просто лежав поруч і відпочивав. Їй навіть здавалось, що вони могли б зійти за звичайну щасливу пару, яка проводить ранок вихідного, відлежуючись у ліжку до обіду.

Вона обережно встала й одразу ж заходилась збирати їхні речі. Свою сукню Дана знайшла на стільці. Олег акуратно склав її. Зате власний одяг він жбурнув на підлогу. Їй довелось спакувати використані речі у дорожню сумку, а з іншої дістати свіжий комплект на сьогодні. Свято закінчилось і вона могла одягтись менш формально. Темні джинси та молочний кашеміровий светр – ось що було їй до вподоби. Зручні черевики на пласкій підошві радували жінку набагато більше, аніж туфлі на підборах.

Дана приготувала одяг для чоловіка. А от із взуттям вийшла якась халепа. Його улюблені кросівки вона поставила біля ліжка, але не змогла знайти черевики Олега, в яких він був минулого вечора. Зрештою, Дана вирішила, що він залишив їх унизу біля головного входу і подумки поставила хрестик у списку речей, які треба забрати перед від’їздом.

Залишки ранку Дана витратила на прохолодний душ та чашку ароматної кави. Лише після цього до неї повернувся більш-менш гарний настрій. Олег прокинувся пізніше і спустився рівно у той момент, коли одна із хатніх помічниць закінчувала готувати сніданок. Дана зауважила про себе, що сьогодні вдалий день – її чоловік перебував у відмінному настрої. Щось змінилось: Олег різко подолав роздратування і втому, що крапля за краплею накопичувались останніми днями.

  Вона часто спостерігала за безпричинними метаморфозами у настрої чоловіка. Інколи він майже не помічав її та з головою йшов у роботу. А потім згадував про існування дружини: втомлений і роздратований. Тоді Олег міг присікуватись до неї на пустому місці. Йому все не подобалось і все було не так. Нарешті наступав третій етап – період, коли вона насправді кохала свого чоловіка або, хоча б, вважала так. Олег перетворювався на іншу людину: огортав її ніжністю, піклуванням та осипав подарунками. І чим яскравіші синці він залишав на її зап’ястях напередодні – тим коштовнішими були вибачення.

Дана знала, наскільки непросто жити разом із нею, а тому розуміла гойдалки у його поведінці. Часто вона почувалась винною за те, що була надто відстороненою та холодною. Жінка скоріше грала роль хорошої дружини, аніж була нею. Саме цим вона виправдовувала переміни у поведінці чоловіка. Але цього ранку розпочався черговий хороший період – їй не було на що нарікати. Дана розслаблено видихнула і приготувала Олегу каву.

— Батьки вже прокинулись?

— Так. Тато в кабінеті, а мама чепуриться перед тим, як зійти вниз. — Дана ніколи не бачила матір без ідеальної зачіски та макіяжу.

— Після сніданку я поговорю з ним. — Олег пам’ятав про чергову сімейну кризу, яку мав швидко вирішити.

— Не думаю, що це вдала ідея…

— Люба, ми поговоримо по-чоловічому. Все буде добре! — він краще знаходив спільну мову з її батьком, аніж сама Дана.

З вулиці долинув різкий і нетиповий для Міжвиська звук – завивання сирени. Повз їхній будинок пронеслись кілька автівок. Дана не змогла роздивитись їх, заважав височенний паркан, що захищав маєток Комарівських від зовнішнього світу. Але всередині ворухнулось бентежне почуття: щось трапилось. Схожа тривога навідувала її лише раз і тоді справді сталось жахіття, яке назавжди змінило життя Дани.

— Дивно… Може швидка? — задумливо спитав Олег.

— Одразу кілька? — замислено перепитала Дана.

— Не знаю. Я піду до кабінету. — чоловік відставив тарілку, витер серветкою губи та швидко покинув кухню.

Він виглядав збудженим і трохи розгубленим. Олег завжди захищав її перед батьками, але жодного разу не ліз дружині в душу й не обговорював із нею той злощасний день, коли вона стала вигнанцем у власній родині. В них було німе правило: ніколи не копирсатись в минулому. Що воно могло принести, окрім страждань і жахливих спогадів? Вони жили далі та відсахувались од будь-якої згадки про дитинство. Дана запитала в однієї з помічниць:

— Ви не знаєте, що там сталось? — вона кивнула головою на вікно.

— Та ні. Перед сніданком я ходила за молоком та яйцями, — мама Дани завжди наполягала на використанні органічних продуктів, які вирощували кілька сімей фермерів край села, — то, ніби в Івасюків щось трапилось. Там сусіди зібрались. Але ближче я не підходила, сьогодні й так зі сніданком затримка. Після вчорашнього свята.