16.3

Але вона навмисне продовжила складати заклинання на очах у Гуфи, та ще й під ніс собі бурмотіла, щоб більшого страху навіяти.

Коли Гуфа пішла, так і не промовив  жодного слова, Веда потяглася до підносу з їжею. Жаль, що відьомська сила не насичує! А вона дуже зголодніла від усіх цих хвилювань.

Веда ні на секунду не сумнівалася, що вирветься з неприємної ситуації, але поки що не мала уявлення, яким чином.

М'ясо здалося їй жирним, тому вона налягла на фрукти та овочі, попередньо вимивши їх під проточною водою – побоювалася, що дракони могли додати в їжу якогось зілля, щоб блокувати її сили.

Але тістечка, политі зверху чимось золотаво-рожевим виглядали і пахли дуже спокусливо. Вони були схожі на ті, якими Веда ласувала першого дня в замку Нелемотуллафа.

Згадка про Тулу викликала напад ніжного смутку. Захандривши, Веда машинально зжувала обидва тістечка. Випила води. Але краще не стало.

Замкнутий, чорний простір по той бік мерехтливого світла безжально тиснув на неї, і все дужче пригнічував розум, який і так напружено метався в пошуках виходу, хоча Веда й намагалася не думати зараз про майбутнє.

Взяла блокнот, маючи намір продовжити складання чотиривіршів-заклинань, але тут з боку сходів залунали кроки та голоси.

Кад увійшов до кімнати, а слуги, що його супроводжували, стовпилися в отворі. 

Веда посміхнулась до себе. Невже він так її боїться! Он яку орду охоронців із собою припер!

– Нехай вони згинуть, – сказала вона, креслячи в блокноті. – Або ми говоримо удвох, чи не говоримо взагалі.

– Ти не смієш ставити мені умови!

– Смію! Або йди  геть звідси!

Веда навмисно обрала такий впевнений тон, хоча і розуміла, що ризикує.

Обличчя Када перекривилося, але швидше від образи, ніж від злості.

Веда дивилася на нього з-під напівопущених вій, і їй здалося, що він ось-ось заплаче. На мить їй навіть стало шкода цього нещасного Кеоденкадамфа – покірного виконавця волі старого маразматика – свого батька!

Кад кивнув, і здоров'яки, що супроводжували його, пішли  сходами. Кад несміливо наблизився до ліжка. Веда підвела голову і подивилася в його плямисте від гарячкового рум'янцю обличчя.

–  Кажи вже.

– Ти не вийдеш із цього підземелля доти, доки не присягнешся клятвою відьми, що станеш моєю дружиною! – промовив він урочистим і тремтячим голосом.

– Знаєш, коли я побачила тебе вперше, ти мені навіть сподобався, – задумливо промовила Веда.

– Правда? – він посміхнувся зніяковіло.

– Одного я не розумію, хіба ти виграв поєдинок, щоб претендувати на роль мого чоловіка? – вкрадливо спитала вона.

– Троє поранено, двоє відмовилися від боротьби! І батько вирішив, що я й стану твоїм чоловіком.

– Але ж ти навіть меч не підняв!

– Це не має значення! Так вирішив батько.

– Ну так! А першу шлюбну ніч я проведу в його ліжку? – прямо запитала Веда.

– Звідки ти це знаєш? – пробелькотів Кад і затупотів на місці, і від збентеження почав смикати себе за пальці.

– Хіба це неправда? Хіба він не має наміру сам зачати дитину, яка всім так конче потрібна?

– Ти не розумієш наших традицій! – вигукнув Кад, ходячи сюди-туди перед ліжком. – Нелемотуллафу все одно не дозволили б на тобі одружитися, бо в нього не чиста кров, а дитина повинна народитися справжнім драконом з магією відьом!

– Хто вдарив мене по голові, Каде?  

–  Не можу сказати.

– Передай тому, хто це зробив, що він –  мрець. Я написала заклинання і спрямую енергію минулого удару на нього самого, тільки її буде  втричі більше! – пригрозила Веда таким задушевним голосом, що Кад повірив.

–  Вона не повинна! Вона виконувала наказ короля!

– Вона? То то була одна з тих бабищ, що хапали мене за руки?

– Послухай, – тихо, благаючи заговорив Кад, – ти не залишила іншого виходу. Твої ніжні стосунки з Тулом… Ще трохи, і він би зманив  тебе! Але якщо хочеш знати, з ним все добре, йому зберегли життя!

– То скільки я сидітиму в цьому погребі? – наче не почувши його слів, запитала Веда, – поки не погоджуся на шлюб із тобою і  на позашлюбний зв'язок з королем?

– Добровільний зв'язок! Коли ти  краще пізнаєш світ драконів, ти його приймеш! А коли ми повернемо колишню велич, ти станеш королевою не лише Лафаріалу!

–  Це тобі  твій татко  отакого нагородиа? – не стрималася Веда.

Кад похмуро скосив очі в підлогу.

– Добре, – стомлено кивнула вона, – я вислухала тебе і все зрозуміла. А тепер іди.

– Що мені передати батькові?

– Що поки я не побачу тут, перед собою Нелемотуллафа, живого та здорового, жодних відповідей давати не буду!

– Батько не погодиться. А ще він сказав, щоб ти не надумала робити дурниці!