Частина 2

Мобільник сповістив про отримане повідомлення. Лана посміхнулася: "Це від Віктора!" Вона навмисне поставила окремий сигнал, щоб завжди бути в курсі. "Я вже сумую!" - коротко написав він, але вклав у ці слова стільки сенсу і почуттів, що їхня щирість не викликала сумніву. Дівчина щасливо зітхнула і подумала про те, як круто змінилося її життя за останні два місяці! Так багато всього сталося за короткий проміжок часу... Напевно, небеса почули її молитви та нарешті зглянулися, вирішивши виконати всі бажання одразу. Давно б так! Тепер життя Лани увійшло в жирну білу смугу і приймало сюрпризи один за одним. Але головним із них був Віктор! Справжній подарунок долі! І треба ж такому трапитися, що зустрілися вони в найбільш невідповідному для цього місці. Та як кажуть, лихо не без добра. Зараз вона сповна насолоджувалася заслуженим, вистражданим щастям, яке їй до цього і не снилося.

З роздумів її вирвав дзвінок подруги.

— Свєтко, привіт! Що вам на весілля подарувати? Гублюся у виборі. Вирішила краще порадитися, — запитала Христина.

— Ну про що ти говориш?! Яке весілля?! Усього лише розпис. Ніяких подарунків не потрібно!

— Але ресторан усе ж таки буде?

— Ну так. Лише він і я. Ніяких гостей. Я навіть маму не кличу.

— А ось з приводу мами ти даремно! Вона не для того доньку ростила, щоб потім сидіти на самоті й не мати змоги порадіти за єдине дитя. Це я тобі як мати кажу.

— Ой, Христино, це ж не ваше сільське весілля на двісті осіб. Ми тихенько розпишемося в РАГСі, без шуму. А наступного дня до мами поїдемо, нехай собі радіє.

— Ну, не знаю... Дивне рішення. У нього, можливо, це й не перший шлюб, а от ти виходиш заміж уперше.

— Ти чула, як кажуть, що щастя любить тишу? Так от я боюся злякати своє щастя, адже так довго на нього чекала, — зізналася вона.

— Це, звичайно, твоя справа, але я залишаюся при своїй думці. І щодо матері теж.

Лана усміхнулася:

— Ох, і вперта ж ти, Христинко! І як із тобою чоловік уживається?!

— Та начебто не скаржиться, — самовдоволено відповіла подруга. — Ти краще скажи, коли познайомиш нас зі своїм обранцем? А то он вже й заміж зібралася, а найкраща подруга жодним оком нареченого не бачила.

— Ой, вибач, про це я ще не встигла подумати. Переїзд стільки часу і сил забрав, поки речі розклала, поки порядок у його парубоцькому барлозі навела. Та ще з новою роботою стільки хвилювань... До речі, уявляєш, я сьогодні зустрічалася з Марком!

— О, Господи! Що? Знову?! Цей козел не дасть тобі спокійного життя. Казала ж, що треба було за кордон їхати! — обурилася подруга.

На що Лана тільки розсміялася:

— Та вгамуйся ти! Дай хоч слово вимовити! Ми зустрічалися виключно з приводу бізнесу, мене призначили керівником проєкту по роботі з його компанією.

— То ось воно що! І як пройшла зустріч? Сподіваюся, ти втерла йому носа?

— Ще і як, не сумнівайся! Спочатку Марк вирішив, що я приповзла на колінах просити його повернути мене на посаду. А дізнавшись правду, втратив мову! Злякався, що я розповім про його махінації. Тож тепер він у мене в кулаці!

— Оце ти молодець, Свєтко! Пишаюся! Головне, щоб ти знову не повернулася до старого. А то ж бігала, немов дзиґа, по замкнутому колу.

Лана усміхнулася, розуміючи, що подруга справді хвилюється за її добробут.

— Про це не турбуйся! Все вже в минулому. Побачивши його, я більше не відчуваю метеликів у животі й тремтіння в колінах.

— Слава Всевишньому! — вигукнула Христина. — Виходить, що допомогла тобі бабка?

— Може вона, а може й Віктор, точно сказати не можу. Але як відрізало!

— Так, до речі про твого Віктора. Привозь його до нас у неділю, хочу особисто побачити твій скарб.

— Добре, дякую за запрошення!

Робочий день пролетів непомітно. Нова посада забирала багато сил, але Лана справлялася. Тепер вона мала особистий кабінет і навіть помічницю. Керівництво було задоволене, а сама дівчина нарешті відчула, що її цінують. Усе це так відрізнялося від її роботи на старому місці! Правду кажуть, що ніколи не знаєш, де знайдеш, а де втратиш. Втративши Марка і все, що з ним пов'язано, вона знайшла набагато більше.

Повертаючись додому, Лана потрапила в затор. Почалася злива, машини просувалися повільно, висвітлюючи фарами калюжі, їхні двірники невтомно працювали, очищаючи лобові стекла.

Зателефонував Віктор:

— Кохана, ти скоро? Я вже під'їжджаю до стоянки.

— Вітю, я в тягучці застрягла. Навіть не знаю, коли додому потраплю, — поскаржилася вона. — Ти мене не чекай, йди додому, а я потім сама доберуся.

— Ще чого! Не хочу, щоб ти промокла під дощем. Дочекаюся тебе в машині, у мене парасолька є.

У цьому весь Віктор! Лані була до вподоби турбота, якою він оточив її з перших днів. Спочатку здавалося, що так бути не повинно і вони помінялися місцями. У голові чітко засіли виховані мамою ідеї, що жінка повинна піклуватися про чоловіка і створювати йому затишок. Але за фактом виявилося, що у Віктора це краще виходить і приймати його турботу набагато приємніше. Та й хто сказав, що стосунки мають укладатися в чіткі рамки правил? Кожна пара має свої особливості.

На той час, коли Лана дісталася дому, дощ помітно посилився. Автомобільні двірники вже ледь справлялися з потоком води. Припаркувавшись на своє місце, вона ще не встигла заглушити двигун, як побачила фігуру Віктора під парасолею. Він швидко сів у машину і зачинив дверцята.

— Привіт, кохана! — міцно обійняв і поцілував у губи.

Лана одразу розтанула від його ніжності.

— Почекай, зараз я застебну плащ і зав'яжу щільніше шарф. Погода жахлива! На вулицю виходити не хочеться.

— А тобі й не треба виходити. Їдь до будинку і чекай на мене там. Я сам машину віджену, навіщо обом мокнути.

— Але як же ти?..

— Не сперечайся, краще картоплю почисть, — перебив її тоном, що не терпить заперечень.

Та вона й не сперечалася. Приємно, коли про тебе так дбають!