Уроки живопису

Я сиділа в фейсбуці, коли Влад поставив переді мною чашку с гарячим шоколадом. 

— Що шукаєш, люба? – поцілувавши  спитав хлопець.

— Здається знайшла. В школі мистецтв відкривають курси для дорослих. Там є різні напрями. Я б хотіла піти на уроки з пейзажу.

— Навіщо це тобі?

Я повернулась до Влада. 

— Я думав тобі вистачає цих розмальовок, – хлопець показав на десяток картин по номерах, що стояли в кутку.

— Я хочу навчитися писати свої картини, а не розмальовувати чужі.

Влад улесливо посміхнувся. Ненавиджу цю його посмішку. Так він посміхається клієнтам, які нічого не розуміють в IT. 

— Нехай. Давай вже дивитися кіно.

Я поставила закладку на допис з оголошенням та виключила ноутбук. Хлопець включив Netflix та потягнув мене до себе на диван. Ми дивилися серіал, та я все думала про живопис. Наскільки мені це потрібно? Я маю роботу, яку люблю. Графік я сама собі планую, тож у мене достатньо вільного часу. Тому і розмальовую картини по номерах. Я могла б писати свої. Жаль, що Влад дійсно не розуміє мого бажання. 

— Ти вже пропустила третій жарт поспіль. Що не так?

— Не має настрою. Мабуть, піду вже спати.

Я виплуталась з його обіймів та вийшла з кімнати.

 Наступного дня я працювала з клієнткою. У неї була невеличка справа з  виготовлення свічок. І їй потрібна була копірайтерка. Консультація закінчилась через дві години. Щоб трохи відпочити, я зайшла в фейсбук і мені знову попалось оголошення про курси живопису. Я перейшла за посилання та більше прочитала про програму. З рештою, я вже не стала стримувати себе та подала заявку та оплатила курс. Сподіваюсь, що не пошкодую про це. Перше заняття через тиждень.

Вечері я розповіла про це Владу. Він сказав, що сподівається, що я знаю що роблю. Так я знаю, що я роблю. 

Та мене все одно було ніякового в перший день. А ще й від того, що з собою нічого не було потрібно брати, все входило в оплату. Я увійшла до класу, де колом стояли  мольберти. Вікна в кімнаті було два – великих, займали майже всю стіну. І липневе сонце добре освітлювала кімнату. Біля дверей ще був стіл, на ньому лежали папери. 

Всього в групі повинно було бути 12 людей. Та поки в класі була я та ще декілька таки ж, що приходять заздалегідь. Та о 10 всі були на місті, а ще й два вчителі. Чоловік та дівчина трохи старша за мене. Чоловік увійшов в центр кола, а дівчина залишилась біля стола. Я стояла біля вікна та роздивлялась людей. Здебільшого були такі ж хлопці та дівчата, як я, та і було декілько людей старшого віку. Цікава зібралась компанія. 

— Доброго ранку, – привітався чоловік. – Мене звуть Ростислав  і я ваш викладач по основах живопису. А це моя помічниця Діана, – показав він на дівчину біля столу. – Вона буде допомагати мені та вам в класі та буде відповідати за виїзні дні. Трохи зараз поговоримо про організаційні питання, а потім вже зануримося в мистецтво. 

Дівчина взяла зі стола лист та прикріпила до дошки, що була біля стола. 

— На цьому листі написані ваші фамілії та графік прибирань після занять, – пояснила Діана. – Всього в нас буде 15 занять через день. Також у нас буде 4 виїзних класів і 5 останнє буде виставкою ваших робіт в парку біля нашої школи. 

— Так, вам може здатися, що такого можуть написати ті, хто тільки місяць відходив на заняття. Та я вас заспокою. В живопису, головне не чіткість ліній та правдоподібність. В мистецтві важливі почуття. Важлива ідея, яку ви вкладаєте у свою картинку. Важливо, що ховається за малюнком. Важливі ви. Ваші почуття, думки та ідеї. 

Ці слова були надихаючи. Це те, чого не вистачало мені в розмальовках. Показати себе, свої думки.
— Можна питання? – спитала дівчина, що стояла через декілька місць від мене. 

— Так, звісно.

— Що може ховатися за пейзажем? 

Чоловік повернувся до Діани та кивнув. Вона увійшла у коло з текою в руках. 

— Пейзажі могуть бути різними, – почала дівчина. – Ось трохи прикладів. 

Діана дістала з теки лист та попросила передавати один одному.
— Що викликає у вас ця картина? 

Я роздивлялась картину, на якій на березі руйнувалась якась споруда від вітру, а поряд стояла жінка вся в чорному та просто споглядала на воду. Я майже шкірою відчувала той вітер та вологе повітря і сум жінки. 

Ніхто не відповів на питання дівчини, та й вона й не просила відповіді. 

— Це картина “Вілла біля моря” Арнольда Бекліна. Я коли дивлюся на неї, то одразу відчуваю сум та пригніченість. А ось інша картина. Які емоції після неї.
Коли до мене дійшов лист, то одразу стало якось спокійно та чомусь запахло бабусиними пирогами. А на картині було лише кілька сільських домів та широка дорога.
— Так, це “Вечір на Україні” Константина Яковича, – повідомила Діана. – я одразу хочу до бабусі з дідусем. А ось інша.
Від третьої картини стало зимно і весело водночас. На замерлому озері діти ковзали один за одним.
— Це картина Акселі Ґаллен-Каллела “Ковзанярі на льоду озера”. Така зимова та все ж не сумна. Тож так, пейзажі викликають різні емоції та думки. Ви можете вкладати у свої картини, які завгодно сенси, головне донести їх до тих, хто буде дивитися. А можете не вкладати ніякі сенси, нехай воші роботи кажуть все за вас.
— Дякую, Діана, – промовив Ростислав. 

Вчитель, ще трохи розповів про себе та про те, як будуть відбуватися наші заняття. Які матеріали будемо використовувати. В якій техніці працювати. Деякі ставили питання. Я ж лише слухала та трохи занотовувала. 

Перше заняття пройшло дуже швидко. Я й не помітила, як пройшло 3 години. Перед виходом  я, як і усі, заглянула на дошку подивитися розклад. Я була черговою на 4 занятті з якимось хлопцем. Гадаю, що до того часу ми вже будемо знайомі. 

Я була в захваті від занять. Після них, я завжди була в чудовому гуморі. Влад досі не розумів навіщо це мені, та більше нічого такого не казав. На 4 занятті ми вперше використовували акварель. Мені сподобалось малювати цими фарби більше ніж олівцем та гуашшю. Можливо від того, що було складніше, а від того цікавіше.