І. Толерантність. Казка про Чорного півника

ТОЛЕРАНТНІСТЬ

Казка про Чорного півника

Жили-були дід та баба. І було у них курей багато. І білі, і зозулястенькі. А півник – лише один. Зате такий уже гарний: гребінець та сережки червоні, очі золотом горять.

Однак найбільше півник пишався своїм вбранням та дзвінким голосом. Тільки він один мав таке чорне-пречорне пір′ячко і тільки йому одному, як він гадав, вистачало хисту так хороше співати.

З раннього ранку до пізнього вечора півник тільки те й робив, що намагався змінити світ.

– От якби бабуся мала таку сукню, як у мене хвіст, вона б виглядала набагато стрункішою, – говорив він, коли старенька приходила годувати птаство.

– Наш господар зовсім не має смаку. Йому більше б пасувала чорна сорочка, – розмірковував він уголос.

Курочкам же півник робив зауваження навіть вночі. І про несмак у зовнішньому вигляді, і про незграбну ходу, і про те, як вони негарно сокорять…

Та одного дня все змінилося.

В пташник прибув перукар. За якусь годину всі курочки перефарбували собі пір′ячко в чорний колір.

Потім косметолог допоміг їм підібрати такий відтінок червоного, який би повторював колір гребінця і сережок вибагливого півника.

Дід з бабою теж заховали свої вишиванки у темну шафу, убравшись у все чорне.

Та й це ще не все. Курочки навчилися лопотіти крилами, злітати на паркан і співати точнісінько, як півник! Поруч з ними, звісивши ноги, сидів дідусь і горланив на все село: «Ку-ку-рі-куу!». Навіть бабуся, розсипаючи в коритця зерно, скликала курей тим же «Ку-ку-рі-куу!», «Ку-ку-рі-куу!».

Спочатку півник радів, що всі, нарешті, прислухалися до його думки. Але зовсім скоро зрозумів, як збіднів світ, втративши барви. Все стало таким одноманітним і нецікавим. Всі його курочки однаковісінько ходили, співали, навіть греблися на городі, копіюючи його: він гребе правою лапою – і вони правою, він лівою – і вони лівою.

Від досади півник сховався від усіх під старий кошик, що лежав під вишнею, і сидів там один-однісінький, міркуючи над тим, як би все повернути назад.

В цей час над селом пролітала весела хмаринка. Хлюпнула вона на почорнілий двір теплим дощиком та й змила з курочок набридливу фарбу. Дід з бабою, змокнувши, і собі переодяглися у білі вишиванки.

Визирнув півник з-під кошика: у небі барвиста веселка, на зеленій траві зозулясті та білі курочки, під хатою бабуня у червоному намисті і дідусь в солом′яному брилі.

– Як добре, що всі ми різні! – проспівав півник.